В окупованому Мелітополі Запорізької області російські загарбники часто навідувались з обшуками в дім Корнієвських. Окупанти перевіряли документи й називали сім’ю диверсантами, а потім саркастично запитували, як вони ще живуть. Усе тому, що Тетяна та її чоловік Михайло відмовилися оформлювати будь-які російські документи, і навіть пенсію.
Їхню історію розповідає благодійна організація «Save Ukraine / Спасемо Україну».
Подружня пара виживала з двома дітьми тільки завдяки допомозі старших синів, які виїхали з міста у 2022 році і регулярно надсилали кошти на картку матері. Знайома сім’ї обмінювала гривні на рублі й таким чином родина купувала харчі та ліки.
«Однак куплена за рублі їжа була якоюсь несмачною», — згадує Тетяна.
Останні 6 років жінка хворіє на цукровий діабет, і життя в окупації сильно погіршило стан її здоровʼя. Особливо відтоді, як окупанти почали погрожувати Тетяні й Михайлу позбавленням батьківських прав і депортацією їхніх дітей у РФ, якщо вони не віддадуть Софію й Артема в російську школу.
У тій школі, за словами свідків, не було професійних вчителів, діти майже не відвідували заняття, натомість їх водили на екскурсії в музей історії Росії та відправляли у санаторії (з яких часто вивезених дітей не повертали батькам). Директор цього навчального закладу до 24 лютого працював охоронцем дитсадка.
Батьки не віддали своїх дітей у російський заклад, але з того часу вся сім’я наче «ходила по краю леза». У страху вони ховали від окупантів все, що було пов’язане з Україною. Особливо свої телефони, адже 15-річна Софія й Артем продовжували навчатись онлайн в українській школі. Діти настільки боялись депортації в Росію, що врешті припинили виходити на вулицю. Тоді Тетяна остаточно вирішила виїжджати.
Жінці вдалося знайти перевізника й Корнієвські відправилася в дорогу через Росію. Три години під дощем сім’я перетинала кордон пішки з Колотилівки до української Покровки.
«Ми не знали, куди їдемо, але ми добре знали, звідки ми тікаємо», — говорила Тетяна.
Уже в Україні змоклу до нитки родину зустріли українські прикордонники й відвезли в Суми. Тут рятівним колом для сім’ї стала пропозиція волонтерів «Save Ukraine» поїхати до їхнього центру «Надії та відновлення» в Києві.
«У центрі ми прожили місяць. Саме тут ми знову навчилися сміятися, дихати на повні груди, здружилися з іншими сім’ями та працівниками центру. Важко оцінити все тепло і надану нам допомогу», — згадує Тетяна.
Фахівці центру допомогли родині оформити всі потрібні документи, пройти психологічну реабілітацію, медичне обстеження та надали речі першої потреби. Але найголовнішою підтримкою для Корнієвських стала можливість оселитися в модульному будиночку на Івано-Франківщині в рамках проєкту Fort Home.
У мальовничій тихій місцевості сім’я одразу відчула спокій, якого так бракувало. А Софія нарешті зможе побачити омріяні Карпати та відпочити біля гір. Родині також сподобався затишний будинок, у якому є все необхідне для довготривалого проживання.
Сьогодні сім’я мріє про одне — про перемогу й повернення у свою звільнену домівку. Туди, де залишився схований у банці прапор України.
У Запорізькій області ворог створив оператора з управління захопленими підприємствами
