Півтора року тому Ангеліна Тесленко відкрила у центрі Запоріжжя службу доставки фаст-фуду. Свій бізнес підприємиця облаштовувала у прифронтовому місті з нуля, бо через російське вторгнення вимушено виїхати з Маріуполя, взявши лише документи та пару валіз з речами.
Про старт підприємницької діяльності, початок війн та відкриття «Алло, лосось» у Запоріжжі навесні 2022 року – читайте у матеріалі.
Виходити з зони комфорту і вчитись чомусь новому для Ангеліни стало майже стилем життя. Підприємниця постійно вчиться й шукає нові цікаві рішення. І чим складніше завдання – тим цікавіше. Дівчина родом з Вільногірська Дніпропетровської області. Впродовж чотирьох років здобувала освіту в Кривому Розі, а потім переїхала у Запоріжжя, де влаштувалась в маркетингову компанію і паралельно вчилась у столичному університеті. Проживши в Запоріжжі близько трьох років, Ангеліна вирушила до Житомира, де відкрила свій філіал вже як директорка. Однак у 2020 році, за два роки після відкриття, філіал довелось закрити через пандемію COVID-19.
«Коли працювала у сфері маркетингу, то постійно спілкувалась з рестораторами та підприємцями. Працюючи менеджером щодня взаємодіяла з майбутніми гостями закладів, які ми рекламували, а це до 100 людей на день, і помічала певну тенденцію того, що людям цікаво, — згадує Ангеліна. — Коли після закриття філіалу постало питання, чим далі займатися, прийняла рішення, що це буде служба доставки, тим паче що через карантинні обмеження багато закладів закривались чи не працювали. А з приводу міста – в мене на той час були відносини з людиною, яка проживала в Маріуполі, тож подумала, а чому ні? Я завжди мріяла жити біля моря».
Проаналізувавши запити людей, підприємиця розуміла, що після роботи більшість хоче відпочити у закладі з друзями. Але тоді до таких масштабів була не готова: не вистачало коштів та знань. Тож Ангеліна вирішила відкрила службу доставки піци та суш у місті біля моря.
«На момент відкриття в нас була мінімальна кількість грошей для інвестиції і ми постійно домовлялись. Спочатку ми відкрились на території зоопарку «У Вашури», який не зачиняли через карантинні обмеження, бо він був на відкритому просторі, — розповідає підприємниця. — Ми відкрились у травні, паралельно пропрацьовували меню та налагоджували доставку. Та на початку осені постало інше питання: незручне розташування для самовивозу. На той момент наші конкуренти вже відновили роботу. Тож через чотири місяці після відкриття нашого першого закладу в Маріуполі ми переїхали у величезне приміщення площею 170 квадратних метрів у центр міста. Заклад був розташований приблизно в кілометрі від драматичного театру. Це була класна локація, з якої ми робили доставку по всьому місту».
Так виглядав заклад «Алло, лосось» у Маріуполі
Після відкриття у приміщення дороблювали ремонт. Облаштували велику кухню й склад, в невеличкому залі встановили столи для відвідувачів та прикрасили його надувними кульками з ліхтариками. До речі, в «Алло, лосось» на вулиці Олександрівській у Запоріжжі стоїть кавова машина з маріупольського закладу, яку все ж вдалось вивезти.
Маріупольський «Алло, лосось» став укриттям для людей
В ніч на 24 лютого 2022 року Ангеліна працювала допізна. Вносила нове меню й працювала з контрагентами, коли о 2:00 ночі почула перші вибухи.
«В Маріуполі вони почались набагато раніше ніш в інших містах. Неочікувано. Оскільки ми з моїм, на той час, хлопцем жили в прифронтовому місті то одразу вирішили виїжджати. Ми самі не маріупольські, у мене там був тільки бізнес, який стає не в пріоритеті, коли спрацьовує інстинкт виживання», — розповідає Тесленко.
Приблизно о 6:00 ранку почали збирати речі: в одну невеличку валізку поклали верхній одяг, в іншу — пару спортивних костюмів та документи, які вже у Запоріжжі допомогли почати бізнес з нуля. Сировину та обладнання підприємиця не забирала, бо думала що все швидко налагодиться і за кілька днів вона повернеться. До свого авто Ангеліна та її хлопець запросили родину з двома маленькими дітками, в яких не було транспорту. Дівчина каже, що їм пощастило вчасно виїхати, бо вже ввечері 27 лютого російські військові зайшли у Бердянськ і евакуюватися з міста було неможливо — в Маріуполі починався жах.
«Я той місяць, з 24 лютого до 24 березня, просто ненавиділа. Було неймовірно страшно. Як підприємець починаєш шукати виходи із ситуації, а ти не розумієш, на що опиратись. На себе ти не можеш, бо від тебе ситуація взагалі не залежить. Я зателефонувала тітці (вона та її чоловік військові, і зараз продовжують воюють): питаю поради, а вони не знають, що відповісти. Телефоную батькам – а вони панікують. І ти повинен в цей момент просто хоч трошки зібратись і подумати, що робити далі, а на це потрібен був час. Це дуже складний для мене період був», — каже підприємниця.
Вся команда «Алло, лосось», а це близько 20 людей, залишилась в Маріуполі. Зв’язку з ними практично не було, тож неможливо було напряму дізнатися, що з ними. Дівчина зізнається, що її не втішили б розповіді того жахіття, яке переживали маріупольці, але знати що команда жива було важливо.
Шеф-кухар закладу Денис та власниця бізнесу Ангеліна
«Вся моя маріупольська команда залишилась живою, але не скажу, що вони цілі. У більшості не залишилось домівок, в когось немає вже родичів, батьків… Я знаю, що деякі і зараз живуть у Маріуполі, хтось за кордоном знаходиться, частина виїжджала через Запоріжжя, — додає Ангеліна. — Саме це було моєю мотивацією відкрити заклад тут. Зараз з нами працює наш шеф-кухар Денис, з яким ми починали роботу в Маріуполі. Всі ситуації дуже індивідуальні, і я не могла нікого оцінювати чи засуджувати, бо не знаю як би вчинила, залишись в місті. Для мене команда — це близькі люди і коли у 20 числах березня 2022 року мені написав Денис: «Я вийшов з Маріуполя, Ангеліна, допоможи мені вибратись». У мене сльози градом були від того, що він взагалі живий. Він приїхав худющий. І ти не питаєш у нього, як справи, він просто починає розповідати, як вони людей діставали зі зруйнованих будинків, як замість відділення «Нової пошти» був морг, куди просто позвозили трупи, як вони бились за їжу…».
Сьогодні будинку, в якому був розташований «Алло, лосось» в Маріуполі, не існує. Люди, яким вдалось виїхали з міста, розповіли, що поки будівля була цілою, то в закладі ховались від обстрілів мешканці навколишніх будинків. Там було більш-менш безпечно, бо заклад розташовувався в підвальному приміщенні та мав два входи і виходи. Та після одного з ударів центральний вихід завалило.
«В залі закладу у нас були надувні кульки з ліхтариками. І коли ми вже у Запоріжжі працювали, то я отримала SMS від однієї мами, яка написала: «Ви не уваляєте, як ми вам вдячні просто за те, що могли там знаходитись і за ваші ліхтарики». А я взагалі про них забула. Які там ліхтарики, з такими подіями. Вона написала, що тими жахливими вечорами, коли не знаєш, чи будеш завтра взагалі існувати, коли в тебе маленькі діти – це така можливість відволіктись», — згадує Ангеліна.
На одній зі світлин, яка з’являлась у маріупольських телеграм-каналах, Ангеліна побачила, що внаслідок прямого удару частина будинку, в якій знаходився заклад, зруйнована. Згодом будівлю повністю знесли.
-
>
Будівля, в якій знаходився «Алло, Лосось»
Фото: Reuters
Відродження бізнесу у прифронтовому Запоріжжі та роботу попри ворожі обстріли
Залишитись у прифронтовому Запоріжжі Ангеліна Тесленко вирішила, бо тут її рідні. Зізнається, якби наважилась їхати далі, то виїхала б за кордон де безпечніше. Але розуміла — тут вона потрібніша: її вітчим пішов захищати Україну, а мама, якій була необхідна підтримка, залишилась одна в місті. Підтримка була потрібна і двоюрідній сестрі (їй зараз 16 років), бо її батьки теж воюють. Весь цей час дівчинка мешкає з Ангеліною. Підприємиця зазначає, їй було б набагато важче залишила рідних і їхати далі.
Починати бізнес з нуля спонукало бажання відволіктись від новинної стрічки, вийти з апатії та працевлаштувати внутрішньо переміщених осіб. Тоді цей проєкт здавався складним, бо відкривати заклад навесні 2022 року у прифронтовому місті — надскладне завдання. Окрім того, Ангеліна Тесленко не хотіла жаліти себе та жити в минулому, де комфортно та все добре. Щоб не бути в позиції очікування, прийняла реальність і почала діяти.
«Я розуміла, що можу прогоріти, можуть бути «прильоти». Але коли ти один раз повністю обнуляєшся, коли в тебе нічого не залишається… Воно грає такий, дуже цікавий жарт над тобою: ти одночасно втрачаєш все і отримуєш все. Ти розумієш, що до своєї мети можеш прийти багато разів і з кращим результатами, бо це твій результат роботи, а не обставини, — зазначає Ангеліна. — Коли я це зрозуміла, то ми відновили роботу в Запоріжжя, швидше і краще в кілька разів, ніж це було в Маріуполі, бо мала знання, досвід і мотивація. Це певна внутрішня робота, а не обставини, не талан, і не тільки допомога, бо вона також важлива».
Відкривати службу доставки «Алло, лосось» у Запоріжжі підприємиця почала у квітні 2022 року. Ангеліна «горіла» своєю справою, тож активно шукала постачальника, а знайшовши його у Дніпрі вмовила приїхати.
«Ми зустрілись у волонтерському хабі і я йому кажу: везіть нам постачання, ми супер класна компанія. Я переконувала кожного постачальника крок за кроком. Тоді ще в Україну завозили виключно продукти критичної необхідності, до яких, на щастя, входила риба. Але це просто нікому не було потрібно у березні-квітні 2022», — розповідає підприємиця.
Ангеліна Тесленко у запорізькому «Алло, лосось»
Складнощі були і з пошуком приміщення, бо багато хто з орендодавців виїхав і не виходив на зв’язок. Тоді мало хто думав про бізнес, а Ангеліні треба було подивитись і вибрати гарне приміщення для майбутнього закладу. Через закриті склади були також проблеми з придбанням обладнання й пакування. Єдине, з чим не було складно — пошук фахівців, бо багато людей тоді втратив роботу.
«В мене була специфіка – знайти людей з досвідом. Так, це були внутрішньо переміщені особи, але в них був досвід. Наразі, знайти людей – величезна проблема у Запоріжжі. Я і так вихопила дуже класних спеціалістів, але ми плануємо масштабуватись. До того ж скоро новорічні свята», — каже підприємниця.
Складно було ще й тому, що весною минулого року оголошували дводенні комендантські години, а інколи вони починались о 17:00, а магазини працювали до 15:00.
З кінця вересня російські військові почали сильно гатити по Запоріжжю. О 5:00 ранку 6 жовтня загарбники завдали три удари ракетами С-300 по будинках. Один удар був завданий по приватному сектору у Вознесенівському районі, ще два — по багатоквартирним будинкам на вулиці Сталеварів, 16 та проспекту Соборному, 151. Між цими двома багатоповерхівками знаходиться «Алло, лосось». Щобільше, Ангеліна тоді винаймала квартиру в будинку поруч з місцями ударів.
-
Будинок на проспекті Соборному, 151
-
Будинок на вулиці Сталеварів, 16
«Це не просто вибух, який ми в місті чуємо, на жаль, часто. Це був жах. Ранок. Центр міста і такий удар. Найстрашніше — лежати в ліжку та чути, як каміння сиплеться. Секунд 20», — згадує Ангеліна.
Приміщення, де знаходиться заклад, не постраждало, лише звуковою хвилею заклинило двері, які згодом полагодили. Підприємиця згадує, що на 6 жовтня в «Алло, лосось» була запланована фотосесія нових страв з меню. Її все ж провели, щоб просто перемкнути увагу. А потім носили страви рятувальникам, які розбирали завали будинків та діставали тіла людей. Ангеліна каже, що таким чином хотіла їх підтримати та просто бути корисною, бо «планка падала».
Про відкриття другого закладу в Запоріжжі та масштабування бізнесу
На сьогодні у Запоріжжі працює дві точки служби доставки «Алло, лосось» — у Вознесенівському та Олександрівському районах, що дає можливість обслуговувати все місто. Відкрити другу точку Ангеліну спонукав попит. За її словами, після відкриття першого закладу в обласному центрі, люди замовляли в них, щоб підтримати, а потім повертались, бо смачно. Та за дев’ять місяців роботи попит був більшим, ніж вони могли опрацювати.
«Спочатку це було просто класною новиною, та потім почало переростати в проблему, бо був негатив від клієнтів, які не могли собі замовити роли о 17:00 годині, бо до кінця вечора ми були розписані, — згадує підприємиця. — Я зрозуміла, що потрібно відкривати другий заклад, але слід було підготовитись і продумати: яким буде заклад, кількість обладнання і його вартість, скільки персоналу потрібно, як його навчити і яка система мотивації, як мені зробити найзручнішу логістику для доставки».
Близько трьох місяців Ангеліна все планувала, а навесні 2023 року почала діяти. Спочатку орендувала приміщення, яке, фактично, чекало на неї рік. Дівчина розповідає, що ще у лютому 2022 року, приїхавши з Маріуполя у Запоріжжя, звернула увагу на приміщення по вулиці Олександрівський, яке здавали в оренду. Та коли навесні шукала точку для «Алло, лосось», зрозуміла, що не має коштів на нього.
«Але це приміщення мене дочекалась. Для себе я помітила: коли ми щось плануємо, виходить навіть краще, ніж ми можемо собі уявити. Це мотивує», — каже Ангеліна.
Відкриття «Алло, лосось» на вулиці Олександрівській у Запоріжжі
Якщо перший заклад у Запоріжжі був відкритий на гроші, які вони почали заробляти і спрямовувати на розвиток справи й команди, то другу точку — частково на грантові кошти. Підприємиця зізнається, що спочатку до такого фінансування була недовіра, бо вважала, що їх можуть отримати тільки «свої». Та коли двоє колег отримали гроші достатньо швидко й не складно, дівчина вирішила спробувати. На отриманий грант у 250 тисяч гривень закупили частину обладнання.
Сьогодні в «Алло, лосось» загалом працює близько 60 людей, в тому числі — вимушено переміщені особи, їх близько 20%. Ангеліна пригадує: коли вони тільки відкрились у Запоріжжі, то ВПО у колективі було понад 60%. Але у жовтні 2022 року ворог почав гатити по обласному центру і більшість з них поїхали далі, бо у Запоріжжі їх нічого не тримало. Це змусило трохи змінити стратегію.
«Зараз я також беру на роботу внутрішньо переміщених осіб, але в першу чергу розглядаю кандидатури місцевих, — додає підприємиця. — З маріупольської команди зараз зі мною працює Денис. Коли ми тільки відкривались також працював сушист, та зараз він за кордоном. Він просто моряк по своїй специфіці. Наш постачальник з Маріуполя близько року працював кур’єром, а зараз ми з ним співпрацюємо знову, як з постачальником. Півтора року мій друг з Маріуполя працював менеджером по логістиці. Близький друг Дениса, який взагалі прийшов без досвіду, працює заготівельником донині».
Ангеліна Тесленко планує масштабувати свій бізнес. Спочатку змінить формат закладу на вулиці Олександрівській: тут з’являться посадкові місця й офіціанти. Зміниться й структура компанії, бо частина співробітників працює понад рік і професійно виросла зі своїх посад.
«Далі, звичайно, не планую зупинятися. Ми хочемо відкрити ще одне виробництво — це будуть солодощі. Але це трішки пізніше. В цілому хочеться відкривати заклади в інших містах. Може це буде Дніпро, а може Київ. Згодом вирішимо», — каже підприємиця.
Текст — Яна Петрова, фото — з архіву героїні статті
