Дніпрорудне (фото: Радіо Свобода)
Дніпрорудне, промислове місто на півдні Запорізької області, вже понад три роки перебуває під російською окупацією. Як зараз там живуть люди та що кардинально змінилося?
Начальник міської військової адміністрації Антон Козирєв розповів проекту "Новини Приазов'я", що нині в місті залишилося лише близько третини населення.
За його словами, «зараз там залишилося близько 30% нашого населення. Наші люди поступово за цей час виїжджали. Дуже багато нових облич, які приїхали з інших регіонів».
До літа 2024 року окупанти майже не проявляли активності, але згодом почали активно використовувати місто для власних потреб. Серед головних проблем — нестача води й електроенергії після підриву Каховської ГЕС. Окупаційна влада, за словами Козирєва, не забезпечує належну якість води, а використання шахтних свердловин лише погіршує ситуацію.
«Вони фактично вбивають систему тепломереж Дніпрорудного», — наголосив він.
Люди без права й допомоги
За словами очільника міської адміністрації, зв’язок із жителями, що залишилися в окупації, утримується, але він нестабільний.
«Правового поля на окупованій території немає зовсім і всі питання комунікації з українською територією дуже гострі», — зазначив Козирєв.
Окупанти жорстко карають тих, хто підтримує зв’язок із підконтрольною Україні частиною, і часто кидають людей до підвалів. Серед головних проблем — відсутність медичної допомоги, нестача ліків і медичного обладнання. Через це місто залишають переважно люди похилого віку, які не можуть отримати лікування. Крім того, всі базові послуги — від медицини до адміністративних процедур — тепер можливі лише за наявності російського паспорта.
«Всі послуги в окупації привʼязані до російського паспорту», — пояснив Козирєв.
Комбінат на межі занепаду
Місто тісно пов’язане із Запорізьким залізорудним комбінатом, який був його основним підприємством. До війни він виробляв понад 4,5 мільйона тонн руди на рік, нині ж цей показник знизився більш ніж утричі.
«Є інформація, що буде все-таки мобілізація чоловіків призовного віку з окупованих територій. Тобто може дійти до того, що з лютого наступного року закриють комбінат, а всі чоловіки мають піти на фронт», — розповів Козирєв.
Підприємство працює на мінімальних потужностях, без доступу до імпортного обладнання, яке неможливо відремонтувати. Працівників примушують працювати по 12 годин, іноді навіть залучають підлітків 16–18 років. Умови праці дедалі гіршають, а технологічна база занепадає.
«Якщо вони затоплять шахту, то відновити її буде неможливо. Це факт», — підкреслив очільник міської адміністрації.
Життя між страхом і надією
Окупаційна влада намагається контролювати мешканців через тиск і репресії.
«Спочатку суто військові РФ брали собі, що хотіли. Потім співробітники ФСБ також вдиралися до будинків за наводкою. Зараз вони це все централізовано намагаються зробити», — зазначив Козирєв.
За його словами, окупанти примушують людей оформлювати російські паспорти, інакше погрожують відібрати їхнє майно. Освітня система фактично зруйнована — із чотирьох шкіл залишилася лише одна, а більшість учителів виїхала. Ті, хто залишився, живуть у страху — окупанти можуть зупинити будь-кого на вулиці й відправити до підвалу. Попри це, близько шести тисяч мешканців громади вже знайшли прихисток на підконтрольній Україні території.
Козирєв підсумовує: «Усі ми так чи інакше іноді сумніваємося, але загалом це не просто надія – це впевненість, що ми повернемося додому».
Раніше ми писали, що мешканку Бердянська здала окупантам власна мати.
