Олександр Дорохов. Особистий архів Світлани Дорохової
Олександр народився в Степногірську. Згодом його родина переїхала до Кам’янського. Чоловік працював електрогазозварювальником і постійно навчався, підвищував свою кваліфікацію. Коли почалося повномасштабне вторгнення Олександр пішов до місцевого ТЦК, але за станом здоров’я його не взяли до армії, розповідає мати Світлана:
"Син їздив у військкомат, але в нього були травми, у нього замість коліна стояв імплант, то його до війська не брали".
Світлана Дорохова. Суспільне Запоріжжя
Тоді Олександр почав волонтерити: забезпечував односельців гуманітаркою, допомагав людям евакуюватися. А у вересні 2023 знову пішов до військкомату і, завдяки своїй наполегливості, все ж був мобілізований:
"Вже не витерпів. Ми поїхали у Василівський військкомат. Він вийшов і каже: “Мам, я отримав повістку, я йду служити. Один прадід воював, другий прадід загинув на війні, а я буду сидіти? Це земля моїх дідів-прадідів. Якщо не я, то хто буде захищать?" І він пішов служити".
Олександр Дорохов з побратимами. Особистий архів Світлани Дорохової
Олександр був сапером в 151-й окремій механізованій бригаді, воював переважно на Донецькому напрямку. У серпні 2024 зник безвісти, розповідає Світлана:
19 серпня я з ним останній раз спілкувалась телефоном. Він сказав: "Мам, мене може дня чотири-п'ять не буде, тож не хвилюйся. Мамуля, я тебе люблю". І це були його останні слова, які він мені сказав."
Олександр Дорохов. Особистий архів Світлани Дорохової
Тривалий час мати не мала підтвердження щодо смерті сина, тож вірила, що він живий. Вона брала участь в акціях на підтримку військовополонених, сподіваючись на повернення Олександра:
"Я подзвонила в бригаду, а мені відповіли: "Ми нічого не знаємо. Ми тіла його не знайшли". Це такий біль…"
Світлана Дорохова. Суспільне Запоріжжя
Тіло Олександра повернули в Україну лише через рік та 2 місяці після зникнення. І попри збіг по ДНК, Світлана наполягала на опізнанні:
"Я сказала, що я не буду хоронить до тих пір, поки я не побачу тіло. Якщо там навіть кісточки. Я повинна це все побачити. Я його опізнала по наколці на руці. Потім відкрили його коліно, а у нього ж замість коліна імплант, і воно трималося. І на нозі в нього на стопі в нього був перелом. А ось лице його опізнати було неможливо".
Останнє фото Світлани Дорохової із сином. Суспільне Запоріжжя
Поховали Олександра 16-го жовтня на Осипенківському кладовищі. Йому було 36 років. Світлана каже: триматись після втрати сина їй допомагають матері інших загиблих захисників:
"Я їжджу на хвилину мовчання, на акцію на підтримку військовополонених і безвісти зниклих, щоб весь світ почув про біль українців, про те, що гинуть у нас діти, щоб менше матері, дружини, діти плакали за своїми рідними".
Світлана Дорохова тримає прапор бригади, в якій служив син. Суспільне Запоріжжя
Прапорець пам’яті Олександра Дорохова. Суспільне Запоріжжя
