Фрагмент автентичної запорізької вишиванки, представленої на виставці «Врятована спадщина» у Запоріжжі. Суспільне Запоріжжя
Фольклорист В’ячеслав Вінчура розповів, що запорізькі сорочки є типовими для Лівобережної України:
"Сорочки мають своє коріння з Полтавської, Чернігівської і територій Харківської та Сумської областей. Бо найбільші переселення, які були, в якихось своїх процесах, відбувалися саме з тих територій".
В’ячеслав Вінчура, фольклорист. Суспільне Запоріжжя
Разом із побутом і звичаями люди переносили й техніки вишивання — тому запорізькі орнаменти поєднали риси кількох шкіл. Вишивали переважно нитками, пофарбованими вдома, — спершу вони були насичено чорними, але з часом вигоріли й набули сіро-червонуватих відтінків:
"У різних районах ми можемо зустріти різний тип і різну техніку вишивки. Ми можемо бачити як чернігівські узори, так і полтавські. Але з приходом такого відомого явища як "БрокарБрокарська вишивка, "Брокар" або мильна вишивка — український орнамент вишивки, котрий походить від назви парфумерної компанії "Брокар і Ко". Українці купували так зване "народне мило" цієї компанії, котре було завернуте у папір з візерунками хрестиком. Згодом ці узори переносили на сорочки", він витісняє всі давні техніки шитва і вишивання сорочок, і ми вже бачимо пишні рукава, розшиті червоно-чорними нитками", — зазначив В'ячеслав Вінчура.
Сорочка з широкими рукавами на виставці «Врятована спадщина». Суспільне Запоріжжя
Особливої популярності на Запоріжжі набула сорочка "до гестки" або з кокеткою — відрізною пришивною частиною верху:
"Вона дуже полюбилася нашим жінкам. Вони існують по всій території України, але особливо у нас — їх дуже багато. І в свій час вони почали витісняти такі, більш сталі для Чернігівщини і Полтавщини крої", — розповів фольклорист.
Сорочка до «гестки» на виставці «Врятована спадщина». Суспільне Запоріжжя
Серед орнаментів запорізьких вишиванок переважають рослинні мотиви — саме вони найчастіше прикрашали рукави та поділ сорочок:
"В основному переважають троянди, з листочками, зустрічаються лілеї. Різні є. Тобто хрестик витіснив всі інші техніки, які існували на нашій території. Це, можна сказати, нова мода, нове віяння. Якщо ми дивимося на білі сорочки, "білим по білому" — то це гладь, лиштва, вирізування. Це більш складні техніки", — пояснив В'ячеслав Вінчура.
Запорізька сорочка 20 століття на виставці «Врятована спадщина». Суспільне Запоріжжя
З розвитком ткацької справи й появою фабричних матеріалів змінився і вигляд самих вишиванок — вони ставали тоншими, витонченішими, придатними для складнішої вишивки:
"Один із показових факторів сорочок, які побутують на нашій території, у тому, що ми все менше знаходимо їх на домотканому полотні. Його потрібно зберегти, щоб розуміти, хто ми, звідки ми й ким були наші пращури. І вкотре довести… Напевне не комусь, а самім собі, чиї все ж таки ми нащадки. Що ми є Україною, що ми завжди тут були, будемо", — зазначив фольклорист.
Витавка автентичних сорочок «Врятована спадщина». Суспільне Запоріжжя
Спершу вишиванки створювали для святкових подій, втім, коли тканина зношувалася, їх носили як повсякденний одяг, а згодом — і у полі на роботах. Поруч існували й сорочки для щоденного вжитку — їхній візерунок був простішим, зазначив фольклорист.
Запорізькі вишиванки 20 століття на виставці «Врятована спадщина». Суспільне Запоріжжя
У колекції виставки представлені роботи переважно 1910–1930-х років — деякі з точними датами.
"По стану збереженості — вони вже в дуже крихкому стані. Це вже музейні експонати".
Відвідувачка серед експозиції автентичних вишиванок на виставці «Врятована спадщина» у Запоріжжі. Суспільне Запоріжжя
Одна з вишиванок, представлених на виставці, — з родинної колекції Світлани Сукач. Вона успадкувала її від бабусі, яка вишила цю сорочку, коли їй було лише вісім років.
"Це сорочка моєї родини. Я її бережу, і дуже нею пишаюсь. Бо це один з символів… Як, знаєте, в Україні кажуть, що вишиванка — це код нації. Так ось ця вишиванка — це частина коду моєї родини".
Світлана Сукач. Суспільне Запоріжжя
Ця вишиванка добре закарбувалася у спогадах Світлани. Вона пам’ятає її ще з дитинства — довгу, з мереживом унизу та простим, але охайним орнаментом:
"Можна сказати, що дуже примітивна вишивка. Але якщо розуміти, що її вишивала моя бабуся, якій було вісім років… Це було на початку ХХ століття, у двадцяті роки… Вона безцінна для мене. Ця річ — безцінна".
Родинна сорочка Світлани Сукач на виставці «Врятована спадщина». Суспільне Запоріжжя
Бабуся Світлани ще з малечку з батьками переїхала до Новомиколаївського району з Дніпропетровської області:
"Мою бабусю звали Надія. Але як виявилося — звали її Анастасія. В ті часи документів не було, їй це ім’я не подобалось, і от всі її називали Надією. Жили вони в селі Світла Долина, вони заселяли це село. З батьками, вона сідала на підводи, вантажили все добро, яке в них там було. І переїжджали на місця, де їм дозволено було розбудовуватись. Це зовсім був степ".
Світлана Сукач біля автентичної вишиванки своєї родини, представленої на виставці «Врятована спадщина» у Запоріжжі. Суспільне Запоріжжя
Жінка пригадала, що в хаті її бабусі все навколо було вишите — стіни прикрашали рушники й картини:
"По кольорах було чорно-біле, я пам’ятаю, що якась блуза, вишиванка. Щодо рушників — це були ось такі кольори, які більш приглушені, вони не були яскравими. Яскравих кольорів не могло бути в ті часи, бо фарбувалося все натуральними фарбами".
Фрагмент вишивки з півниками на автентичній запорізькій сорочці, представленій на виставці «Врятована спадщина» у Запоріжжі. Суспільне Запоріжжя
Суспільне Запоріжжя Це моя бабуся. На жаль, фото трошки старе, звісно ж. Це одягнена жінка і її подруга, святково. Скоріш за все це в когось було весілля Світлана СукачПро сімейне старовинне фото
Історією своєї родинної сорочки поділилася також і Катерина Надененко.
"Ця сорочка була вишита моєю прабабусею, Брегедою Марією, під час заслання за озеро Байкал. Вони жили всією родиною селі Андріївка Бердянського району, з чоловіком, якого заслали на Беломорканал, і там він пропав без вісти".
Катерина Надененко, власниця автентичної родинної сорочки на виставці «Врятована спадщина». Суспільне Запоріжжя
Родину Катерини тоді визнали "куркулями" — за те, що нібито добре жили й працювали. Її прабабуся шила на замовлення для всього села, мала швейну машинку "Зінгер", а прадід був червонодеревцем — працював з деревиною. Коли їх відправили у заслання, хату спалили та забрали всю худобу, поділилася жінка:
"У засланні скоріш за все був час на те, щоб займатись вишивкою. І, відповідно, звідти прабабуся Маруся привезла цю сорочку і інші речі, які, на жаль, не збереглись. Але це той спадок, який маємо на даний час".
Прабабуся Катерини Надененко — авторка родинної вишиванки . Суспільне Запоріжжя
Згодом родина оселилася у селі Благовіщенка на Запоріжжі, де прабабуся Маруся продовжувала шити:
"Коли вже бабуся закінчила навчання в Бердянську, її розподілили в село Благовіщенка Запорізької області. Там вона познайомилась з дідусем, вони одружились і дали звістку прабабусі про те, де вони знаходяться. І по-трошку, прабабуся змогла переїхати до них. Прабабуся Маруся продовжувала шити на замовлення для села в Благовіщенці. На жаль, зараз і Андріївка, і Благовіщенка, знаходяться в окупації", — поділилась Катерина.
Сорочка Катерини Надененко на виставці «Врятована спадщина». Суспільне Запоріжжя
Для Катерини ця сорочка — не лише реліквія, а й доказ витривалості її роду:
"Я з дитинства чула, що в нашій родині всі майстрині й вишивальниці. Це — зразок роботи тієї родоначальниці, яка це вишивання до нашої родини привнесла. Зараз моя мама вишиває. І у нас в планах відтворити, відродити наново цю сорочку. Цей візерунок для мене — це про запорізький степ. Ці польові тендітні, крихітні квіти — це генетичне нутро".
Орнамент на родинній сорочці Катерини Надененко. Суспільне Запоріжжя
