Бердянськ. Бердянська МВА"Перша асоціація з Бердянськом — звичайно, Азовське море. Коли бердянці приїздять на нове місце, то одразу йдуть шукати воду", – каже Андрій.
До повномасштабної війни море було головним та незмінним орієнтиром для кожного бердянця:
"Зустрінемось біля моря" — так казали. Я можу впевнено сказати, що для всіх місцевих головний орієнтир завжди було море. Так історично склалося. І куди не підеш, воно обов'язково — десь ти в нього упираєшся. Незалежно ні від пори року, ні від сезону, ні від чого", — ділиться Андрій.
Андрій Гадючко. Суспільне Запоріжжя
У Бердянську кожен мікрорайон мав свої особливості та культові локації: набережна, старе й нове оглядові колеса, альтанка з караоке, кінотеатр "Космос", пам'ятники "Жабі" та Бичку-годувальнику. Популярністю серед курортників користувалася Приморська площа, а ось Андрій для відпочинку обирав зовсім інші маршрути:
"Найулюбленішими моїми місцями в Бердянську, звичайно, є проспект Гайдара та третя дамба. Там завжди вистачало людей, але при цьому завжди було досить тиші й усамітнення. Також ми дуже любили кататися на велосипедах уздовж моря — то був відпочинок для душі та серця".
Бердянськ. Фото: Бердянська ВМА
Особливе місце в серці кожного містянина посідав рибний ринок у районі АКЗ, а купівля свіжого улову була ранковим ритуалом, що тримався на особистих знайомствах. Свіжий бичок та пеленгас потрапляли до столу прямо з рибальських сіток. Місцеві навіть мали свою унікальну систему вимірювання розміру камбали:
"Хтось кілограмами каже, а у нас міряєш камбалу об'ємом колеса. Як колесо до трактора — то це вже нормальна, можна добре поїсти", — згадує Андрій.
Бички. agroday.com.ua
Улітку Бердянськ жив насиченим курортним ритмом, який диктував специфіку заробітку для більшості населення:
"Місцеві взагалі нормально заробляли. Справжній бердянський вайб: три-чотири місяці заробляєш, а потім ідеш якимось охоронцем, таксуєш чи ще щось робиш і просто чекаєш на наступний сезон", — розповідає чоловік.
Бердянськ. Бердянська МВА
Нині, коли чоловік натрапляє в соцмережах на відео з рідного міста, серце стискається від болю. Каже, що окупанти намагаються створити красиву картинку, але реальність зовсім інша.:
"Намагаються зробити гарну картинку, але то таке — скелет лишився, людей немає. Сумую за рідним степом, за рівнинами. Не вистачає цього. Коли виростаєш у селі, звикаєш до простору: туди дивишся за обрій — степи, сюди дивишся за обрій — степи… Море — то море, а от рідної землі дуже не вистачає. Найважче те, що не можеш поїхати навіть на могили до батьків. Але є віра, що ми обов'язково повернемося додому", – підсумовує Андрій.
Андрій Гадючко. Суспільне Запоріжжя
Раніше Суспільне розповідало історію ювеліра Андрія Гадючка з Бердянська та як він зміг продовжити свою справу після виїзду з окупації.
