26-річний Олексій професійний військовий, командир відділення 23 окремої бригади охорони громадського порядку «Хортиця» Південного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Захисник має досвід тяжких боїв на Запорізькій атомній електростанції, штурмових і оборонних дій на Запорізькому напрямку.
Про це повідомляють на сайті Національної гвардії України.
До лав Нацгвардії чоловік приєднався у 2018 році. Свій шлях військового Олексій розпочав зі строкової служби в Почесній варті Першої Президентської бригади НГУ. Згодом підписав контракт та перевівся у військову частину ближче до дому. Служив гранатометником на Запорізькій атомній електростанції у взводі швидкого реагування.
«24 лютого я в мережу інтернет не заходив, мені телефонують побратими та кажуть: «Ти бачив новини? Війна почалась!». Я спокійно допив каву, зібрався з думками та пішов зустрічати ворога», – пригадує Олексій.
Тоді у нацгвардійців було одне з найважливіших завдань – зупинити колону окупантів. Розподілившись по тактиці малих груп, десь по 10-15 осіб, вони зайняли оборону на підході до Запорізької АЕС.
«Фактично сама оборона розпочалася з мого пострілу з гранатомета РПГ, після якого танк окупантів спалахнув. Потім ми зайняли позиції на самій станції. Наші снайпера працювали по ворогу з енергоблоків, висоток та будівель. Я також зайняв позицію на висотці біля першого енергоблоку і звідти вів вогонь», — розповідає Олексій.
Захисник говорить, що вони з побратимами прекрасно усвідомлювали, що ворожої сили значно більше, і шансів у них мало, але все одно, жоден з них не відступив. Згадує, що вони знали про те, що в перший день ворожі війська зайшли до них і пішли в сторону Василівки. Відступати було нікуди: позаду водосховище, а зліва та справа — російські військові.
«Було зрозуміло, що їх більше, і шансів у нас мало, та ми прийняли бій. Я вважаю, що наше завдання тоді було виконане на всі 100%», — зауважив військовий.
Під час одного з ворожих ударів Олексія контузило. Тоді ворожий танк вгатив неподалік від місця де стояв нацгвардієць. Зазначає, що вже тоді було зрозуміло, що діє ворог безрозсудно. Пострілами з танку росіяни пошкодили перший блок водопостачання та залишили його без охолодження.
«Там просто обірвало трубу. Була загроза ядерного вибуху. Якби це сталося, тоді б переможців точно не було», — каже захисник.
Оборона Запорізької атомної електростанції була тільки початком великих боїв за нашу українську землю. Після цих подій Олексій продовжив боронити Запорізький напрямок. Як командир відділення, разом зі своїм підрозділом брав участь в штурмових та оборонних діях, де їм вдалося знищити велику кількість окупантів.
«Найважче було добратися на нульову позицію, особливо по пустирях. Вони по нас з турів стріляли, кулеметів. 2 кілометри ми йшли близько шести годин. Кожен ніс на собі близько 50 кілограмів – це й амуніція, боєкомплект та сама зброя. Тільки дійшли і одразу наша група пішла на штурм», – розповідає Олексій.
Нацгвардієць зазначає, що на передньому краю відпочивати ніколи, бо потрібно завжди пильнувати ворога. Навіть за декілька годин ситуація може різко змінюватися кілька разів: з наступу в оборону, з оборони в наступ.
Про бойові дії Олексій говорить так: «Були поранені, але «200», Слава Богу, не було. Між нами та ворогом відстань метрів 300. Постійно, як гойдалки – то ми їх, то вони нас, тому хтось із хлопців пильнує, хтось відпочиває. Дуже тяжко це дрони, які залітають прямо в окопи. Насправді сучасна війна – це війна технологій та артилерії».
Захисник зазначає, що в першу чергу, він як командир, думає про збереження життя своїх підлеглих. Наразі Олексій боронить небо над Запоріжжям. Працюючи у складі мобільної вогневої групи йому неодноразово вдавалося збити ворожі безпілотники.
Нацгвардієць говорить, що зараз в стрій починають повертатися побратими, які пройшли лікування після поранень. Далі злагодження та знову виїзди на передову.
«Я ненавиджу цих окупантів, ні краплі жалості. За те, що вони роблять, їх потрібно знищувати й все. Ніяких переговорів, ніякого заморожування конфлікту не може бути. Бо вони відпочинуть, заспокояться і знову підуть далі. Нам потрібно триматися та тримати оборону, готувати резерви для штурмових дій, бо ми будемо їх бити до останнього. Ті військові, які у цій війні втратили своїх друзів, вони не зупиняться, просто не зупиняться», — каже захисник.
Мрії нацгвардійця схожі з тисячами українців. Олексій прагне вигнати окупантів з нашої землі та з сім’єю жити мирним життям й бачити, як росте його дитина. Захисник планує і після Перемоги продовжувати кар’єру військового.
«Нам протистоїть кадрова армія»: піхотинець про важкі бої на Запорізькому напрямку, — ВІДЕО.
