Ірина Дегтярьова разом з родиною виїхала з окупованого Мелітополя до Запоріжжя ще на початку широкомасштабного вторгнення. У рідному місті вона вимушено залишила справу свого життя — власну школу мовлення та акторської майстерності для дітей та дорослих. Ставши переселенкою, жінка зробила дворічну паузу у професійній діяльності, і тепер знову готова відновити свій бізнес на новому місці. «Перший Запорізький» розповідає її історію.
«В окупованому Мелітополі відчувала себе за ґратами»
Ірина Дегтярьова приїхала до Запоріжжя з мамою і двома синами у квітні 2022 року. Дорога видалася складною.
«Виїжджали важко через Оріхів. Це відбувалося тоді, коли не було виїзду через Василівку, все залишалося закритим. Ми виїхали десь о шостій ранку, а до Запоріжжя приїхали, мабуть, о 15 чи 16 годині, — розповідає жінка. — Виїжджати було рішенням моїх синів. Вони вирішили йти до лав ЗСУ. В Мелітополі це вже, звісно, було неможливо. Для того, щоб вступити в армію, довелося поїхати, тож перша мета виїзду була такою».
-
Ірина Дегтярьова
Вона пригадує, що рідне місто суттєво змінилося після захоплення, але мешканці не здавалися.
«Мелітополь в окупації ми запам’ятали сумним і нерадісним. Люди були дуже активні, проводили багато протестів, але все одно ми відчували себе як за ґратами. І коли вже приїхали до Запоріжжя, це було так, ніби нам дозволили вийти на волю — таке було відчуття», — ділиться переселенка.
У рідному Мелітополі їй довелося залишити власну успішну школу мовлення та акторської майстерності для дітей та дорослих. Жінка має понад 20-річний досвід педагогічної діяльності, адже почала працювати за своєю спеціальністю вже на четвертому курсі університету. Вона закінчила Мелітопольський державний педагогічний університет за фахом «Викладач української мови та літератури», це був перший випуск за цією спеціальністю.
«У той час не вистачало викладачів, і школи робили запит саме на наш випуск, бо ми були першими випускниками цього факультету. Спочатку я працювала як педагог у звичайній школі, з четвертого курсу була викладачкою української мови та літератури. Потім мені запропонували піти у творчий колектив, де були діти. Там я займалася мовленням, акторською майстерністю, написанням сценаріїв, організацією та проведенням міських великих свят і концертів. А потім вирішила відкрити свою школу. Ще до її створення в мене вже було багато випускників, адже я працювала педагогом з мовлення та акторської майстерності у творчих закладах Мелітополя», — розповідає Ірина про свій професійний шлях.
Її власна школа мовлення та акторської майстерності, через яку пройшло багато учнів, діяла у Мелітополі з 2018 року. Останнє заняття відбулося за день до повномасштабної війни.
«23 лютого 2022 року я провела останнє заняття. На той час у школі одночасно навчалися сто учнів — і дорослі, і діти, — каже педагогиня. — Це були групи, які розподілялися за віком, починаючи від малечі: чотири-п’ять років; першачки шість-сім років; старший шкільний вік; дорослі та навіть люди солідного віку — в мене була учениця, який 65 років».
-
Учні школи часто стають лауреатами різноманітних конкурсів. У 2022 році стали переможцями «Різдвяної казки Карпат»
Все це довелося покинути після окупації міста. Переїхавши до Запоріжжя, жінка спочатку працювала не за фахом, адже треба було прийти до тями.
«Я не мала сил повернутися до спеціальності. Для того, щоб працювати з людьми, а особливо з дітьми, потрібно мати внутрішній ресурс і постійно віддавати багато енергії, а я не була наповненою. Мене багато питали про відновлення занять батьки моїх учнів, які роз’їхалися по різних містах і країнах. Вони просили займатися онлайн. Я всім відмовляла, бо не мала такої моральної сили. Була спустошена, розуміла, що для цих занять потрібно віддавати дітям багато енергії. Під час уроків йде енергетичний обмін, тоді це дає свої результати, точно це знаю. А коли тренер спустошений, то навіть не має сенсу братися за цю справу. Тому я одразу навіть і не думала про відновлення занять і відмовлялася, — ділиться Ірина Дегтярьова. — До того ж мій старший син знаходиться на фронті, тому емоційний стан був не дуже добрий… Спочатку я влаштувалася на роботу і працювала не за фахом — адміністраторкою у школі перукарської майстерності».
Згодом педагогиня все ж наважилися повернутися у професію і відновити бізнес у Запоріжжі. За її словами, це сталося доволі спонтанно.
«Одного разу я прокинулася і просто зрозуміла, що я вже можу. До мене прийшло таке усвідомлення, я відчула цей певний момент. З’явилося розуміння того, що час прийшов, навіть нема для того якоїсь причини. До цього я навіть і не думала про це. Мені знадобилася два роки, щоб просто знову це почати».
Відновлення власної школи у Запоріжжі
Коли Ірина знайшла в собі сили, щоб повернутися до викладання і знову запустити школу, то зробила це за власні кошти, без участі у програмах і грантах.
«Школа щойно розпочала роботу, я відновила її 23 лютого. Вже потім зрозуміла, що саме у цей день рівно два роки тому я провела своє останнє заняття у Мелітополі», — каже педагогиня.
Наразі викладачка працює у школі сама, але допускає, що згодом власна справа може стати більшою, а вона шукатиме співробітників, якими можуть стати її випускники.
«Я одна тренерка як у Мелітополі, так і зараз у Запоріжжі. Можливо, колись в майбутньому я буду розширюватись, це можуть бути мої учні, які вже набули досвіду. Але вони, на жаль або на щастя для них, зараз не в Запоріжжі. Наразі мої випускники роз’їхалися по всьому світові і по різних містах, але, можливо, хтось з них ще буде зі мною співпрацювати. Я колись вже думала про те, як це може скластися», — розмірковує Ірина Дегтярьова про майбутнє свого бізнесу.
-
У школі є різні вікові групи — дитячі та дорослі
Зараз відбувається набір до її нової школи у Запоріжжі. Тут проводитимуться комплексні заняття для дорослих і дітей два рази на тиждень. Детальну інформацію про запис можна знайти на професійній сторінці Ірини у Facebook.
«Багато людей думають, що це театральні виступи на сцені, але це помилка. Перше заняття на тижні — це все, що стосується мовлення. Тобто дикція, артикуляція, дихання, голос, техніка мовлення та сценічне мовлення, робота над цими питаннями. На другому занятті ми знімаємо внутрішні затиски, працюємо над сценічною пластикою, займаємося на карематах. Діти вчаться пластичним рухам, щоб бути вільними і проявляти себе у невербальних моментах, мати плавність тіла. Відточуємо жести та постанову тіла тощо, це теж дуже важливо, — розповідає викладачка про свої уроки. — Друга частина заняття — це акторська майстерність. Вона нам потрібна по життю, а не обов’язково тільки на сцені. Акторська майстерність завжди присутня у спілкуванні та комунікації, тобто ми постійно відіграємо у житті якусь роль. І це не означає лицемірство. На роботі ми виконуємо свої обов’язки, вдома ми мами, сестри, жінки й так далі, і так з кожною людиною. Мета полягає в тому, щоб навчити кожну людину звучати впевнено і красиво, тобто проявлятися своїм голосом і мовленням, бо це завжди впливає на подальшу комунікацію в житті, як в особистому, так і в професійному. Немає такої сфери, де б нам була непотрібна комунікація, наш голос і наше мовлення. Тобто ми про себе заявляємо своїм мовленням і про нас одразу складається певне враження від того, як ми починаємо говорити».
Дітей у школу мовлення та акторської майстерності можна записувати з п’яти років, але, за словами Ірини, віковий поділ досить умовний, адже малеча розвивається індивідуально і у кожної дитини є свої особливості.
«У мене в Мелітополі працювала група з чотирьох років, якщо буде такий запит від батьків, то можливо, знову її відновимо. Бувають такі діти, які в 4,5 рочки краще розуміються на багатьох питаннях, ніж першачки. В мене були випадки, коли дівчинка, якій 4,5 роки, займалася у групі з шестирічними дітьми з першого класу, і вона краще все робила, ніж вони, — каже педагогиня про тонкощі роботи. — Спочатку я проводжу тестування, поділення за віком умовне. Буває, що дитині, наприклад, вісім, а вона ще не досягла того рівня, як інша дитина у шість років. Це все індивідуально. Я слідкую, щоб всім було зручно з однолітками в одній групі, але бувають і такі моменти, що деяка малеча може екстерном піти до старшої групи».
На заняттях для дорослих учнів акцент робиться на мовленні та побудові якісної комунікації. Також є окремі тренінги для бізнесу і компаній.
«Для дорослих з 2 квітня я запускаю місячний тренінг «Мовленнєвий імідж та комунікація». Для зручності заняття проходитимуть ввечері два рази на тиждень. Тут будуть пророблятися питання спілкування, техніки красивого впевненого мовлення та методи ефективної комунікації», — анонсує Ірина.
Також її, як експертку, запрошують до приватних компаній на майстер-класи та інтенсив-тренінги для дорослого творчого колективу.
-
Ірина має понад 20-річний педагогічний досвід
Враження від Запоріжжя та єдність мелітопольської громади
Мешканка Мелітополя наголошує, що наше місто і його жителі прийняли її дуже добре.
«Мені Запоріжжя знайоме, бо тут проживають мої близькі родичі. Ми постійно їздили сюди у мирний час. Місто зустріло нас дуже привітно. Коли ми вже проїхали блокпости і тут у Запоріжжі була фільтрація, до нас поставилися уважно і добре. Пропонували безкоштовну їжу і залишитися у хостелі. Але нам це не було потрібним, бо ми їхали до родичів і знали, де будемо зупинятися, — розповідає Ірина Дегтярьова. — З нами разом їхали дівчата, які працювали з синами, адже виїжджали двома машинами, було місце, і ми запропонували вивезти їх з Мелітополя. І ми бачили, як до них тут дуже уважно поставилися. Вони їхали далі, ще був час до потяга і їм було, де зупинитися. Ми чекали, поки вони влаштуються, було дуже приємно бачити таке ставлення».
За словами жінки, значних складнощів у якості переселенки в неї не було, адже мелітопольська спільнота, яка зараз знаходиться у Запоріжжі, змогла побудувати якісну комунікацію для розв’язання організаційних питань.
«У Запоріжжі є мелітопольський центр, який організував мер нашого міста Іван Федоров, він має назву «Саме тут». Там дуже все організовано, немає ніяких черг, все чітко. У нас є Telegram-канал, в якому подається вся інформація, хто і коли може прийти, що можливо дізнатися. Тобто з цього боку, як мешканка Мелітополя, я отримала значну допомогу від мелітопольського центру. Тому складнощів з цим не було», — каже пані Ірина.
Переселенцям, які з нуля починають життя у новому місті і хочуть відновити свою професійну діяльність, вона радить діяти, але при цьому занадто не квапитись і прислуховуватись до себе:
«Я б порадила не хвилюватися і не боятися. Але, якщо людина не має зараз тих сил, можливо, треба почекати, як це зробила я, щоб накопичити їх і зрозуміти ситуацію. Треба не нервувати, не поспішати, і потім все прийде. Коли ми в такому нервовому стані, то дуже часто не можемо зрозуміти свій шлях і збагнути, що саме нам потрібно. Але для того, щоб не впасти в депресію, потрібно обов’язково діяти. Можливо, комусь буде потрібно, як і мені, зупинити те, що я любила робити, на якийсь час, щоб потім зрозуміти, що я це можу і люблю ще більше. Дати собі час морального відпочинку і в цій моральній тиші зрозуміти, що саме вам необхідно. Але я раджу обов’язково діяти, тобто не закриватися в собі і, можливо, це буде не одразу якась справа, а відвідування різних майстер-класів і тренінгів. Їх у Запоріжжі зараз дуже багато проводять центри для переселенців. Не обов’язково шукати тренінг за спеціальністю, треба просто спілкуватися з людьми. І прийде той час, коли вони зможуть, — підсумовує Ірина. —Той, хто хоче і шукає сили рухатися далі, обов’язково підніметься і піде. Треба все одно намагатися мислити позитивно. Це важко, але це дає свої результати».
Текст — Юлія Глушко, фото взяти з соцмереж героїні матеріалу
Отримати грант і відкрити власний бізнес у Запоріжжі: історії трьох жінок, які стали підприємницями у воєнний час
