Два роки в захопленому Росією Мелітополі прожила багатодітна родина Корнієвських. Подружжя має чотирьох дітей, двоє з яких ще неповнолітні.
З родиною мелітопольців, які наразі проживають у модульному містечку Рогатинського району, поспілкувались журналісти "Радіо Свобода".
Родина зустріла 24 лютого 2022 року у рідному місті. Мати, Тетяна Корнієвська, згадує: прокинулися від вибуху. Тоді все списали на жарт, і напруга трошки зникла. Проте згодом вибухи продовжились.
— Я кажу брату “лягай на підлогу, лягай”. Ми легли, затиснули вуха. Потім, коли вийшли з будинку, на сусідній вулиці бачили, що щось вже димить. Дуже страшно було, — розповідає 16-річна донька Софія.
25 лютого 2022-го року Мелітополь вже був повністю окупований. Родина побачила перших російських військових.
— Ми розуміли, що ці люди — це не наші хлопці, які нас захищали. Ці прийшли не для того, щоб нас захищати, а для того, щоб нами володіти, — каже батько Михайло Корнієвський.
Перші дні виявились справжнім “квестом” на виживання — купити або хоча б знайти щось у магазинах було майже нереально: все було розбите або закрите. Знайомі пригостили Корнієвських тушкованим м’ясом. Виявилось, що це були ті консерви, які роздавали окупанти як гуманітарну допомогу. Родина не змогла з’їсти ані шматочка — віддали хатнім тваринам.
— Для мене це не тушонка, це кров наших хлопців, я це їсти не можу, — каже Тетяна. — Те, що вони дали, їжу, це добре? Так. А чому вони її дали? Бо магазини закриті. А чому магазини закриті? Тому що війна. А чому війна? Тому що прийшли. Якби вони не прийшли — от тоді все було б добре. А так вони ж це не заради добра робили, а просто підмазувались.
Корнієвські виживали за рахунок “мінял” — обмінювали українські гроші на рашистські рублі, коли окупанти остаточно впровадили їх у Мелітополі.
Родина відмовилась і від російських паспортів, і від російських пенсій. Через це їх чи не одразу охрестили диверсантами, підозрюючи у “наданні послуг” Україні, навіть намагались шукати зброю.
— Дуже багато людей чекали, що ось-ось наші повернуся, зараз нас відіб'ють, зараз, зараз, зараз… І ось чим довше, тим більше людей казали “не стріляють — хай так буде, можна жити”.
Всі гарні та багаті будинки росіяни обшукували та привласнювали. Бувало так, що могли заселити якусь вчительку, а потім, поки вона була на роботі, вже підселили рашистів, — розповідає Тетяна.
Не краще ситуація була і у самих школах: навіть тих дітей, які навчались онлайн в українських закладах освіти, змушували ходити у Мелітополі до шкіл, які захопили рашисти. Та все навчання зводилось лише до самої пропаганди.
В окупації Корнієвські прожили майже рівно два роки. Рано вранці 13 грудня вони виїхали з Мелітополя. На пропускних пунктах брали відбитки пальців та влаштовували допити.
— Питали “де служив, чому не служив, чого зібрався до України”. С підозрою ставилися. Але ж бачили, що я вже пенсіонер, інвалід. Питали про дітей, звіряли наши з дружиною відповіді, чи не збрехав хтось з нас. Врешті-решт пропустили, — розповідає Михайло.
