Колаж на фоні — "Радіо. Свобода"
Іван Малєєв, селищний голова курортної Кирилівки,що під Мелітополем, розповів свій досвід спілкування з російськими військовими й два полони навесні 2022 року.
Про це повідомляє РІА Південь із посиланням на матеріал “Радіо. Свобода”.
Початок окупації: перший контакт
Іван Малєєв з 2010 року обіймав посаду начальника Кирилівської селищної адміністрації. Він залишався на своїй посаді і в лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабну агресію проти України.
У березні 2022 року голова Кирилівки повідомив, що окупанти вже пропонували співпрацю йому з командою — на що ті відмовилися.
“Приїхали з військової комендатури Мелітополя і, природно, запропонували співпрацювати. На що ми відмовилися. Я не знаю, на скільки довго вони дадуть можливість нам ще працювати. Але, щоб там не було, я прошу вас усіх зберігати спокій. Ми як жили, так і живемо. Як працювали, так і далі будемо працювати. У нас все йде своїм чередом. Слава Україні!” — сказав у своєму зверненні до кирилян Малєєв.
На початку квітня 2022 року Іван Малєєв розповідав РІА Південь, що російські солдати поки що лише спілкувалися з місцевою владою.
“Приїжджають до селищної ради, заходять, спілкуються, намагаються дізнатися якусь інформацію, але ми нічого такого їм не говоримо. Як таких погроз немає, але вони постійно: «Чому ви не хочете з нами співпрацювати? Чому ви такі?»”.
Втім, через кілька тижнів — 17 квітня 2022 року — голові Кирилівки стало відомо, що його шукають російські силовики.
“Піднялись на другий поверх, на селищну раду, там якраз був, я так розумію, якийсь офіцер ФСБ, із ним були військові, Росгвардія. Вони зняли прапор, який висів на громовідводі – найвища точка була. Вони ламали древко, рвали прапор і запитували: «Ти хто такий?» Кажу: «Я – селищний голова»”, — згадує чоловік.
На питання, яку позицію він займає, Малєєв чітко відповів, що проукраїнську.
Тоді ж його забрали до Мелітополя, яке російські військові вже перетворили на свій тимчасовий адміністративний центр.
Перший полон
У Мелітополі Івана Малєєва утримували в приміщенні колишнього МРЕВ — це була “комендатура”.
“Це не тюрма, це колишнє приміщення МРЕВ. Воно називалось «комендатура», це були кабінети, де нас було вдень небагато, а на ніч туди звозили всіх, хто порушував комендантську годину. Це було 10-15 осіб, і, як правило, ці всі люди були у нетверезому стані. Що ще нам дуже не подобалось, що там всі разом були: і жінки, і чоловіки. Туалету там не було, стояло одне відро на всіх, тож запахи були відповідні”, — розповідає Малєєв.
Через кілька днів до нього приїхали співробітники ФСБ. Вони намагалися схилити його до співпраці, переконували у перевагах “русского міра”. Втім, Малєєв категорично відмовився.
“Я їм лекцією прочитав, що ми набагато краще жили до їхнього приходу, і я певний, що ще краще жили б. Ну вони навіть мене слухали з захопленням, тому що вони не розуміють, що таке місцеве самоврядування. У них зовсім інший уклад, і вони інакше працюють і живуть”.
Через п’ять днів — 23 квітня — його відпустили. Іван Малєєв вважає, що його полон був невипадковим. Він розповів, що за кілька днів до визволення з ним розмовляв зрадник Андрій Сигута.
“Прийшов Сігута, псевдоголова Мелітопольської адміністрації їх там і зараз працює. Зрадник. І він: "Чого ти не хочеш з нами працювати?" Давай. У тебе територія гарна. Ти на хорошому рахунку". Я їм категорично відмовив. Мене попередили з самого початку. Подзвонив чоловік, каже: "Сігута тобі не дзвонив?" Кажу: "Ні, не дзвонив". – "Як буде дзвонити, знай, що він зрадник". Згодом виявилося, що це правда… Він був поставлений головою районної військової адміністрації міста Мелітополь, кілька разів намагався провести наради, викликав мене — я туди принципово не поїхав. А потім ніби він мене випустив”.
Іван Малєєв повернувся до виконання своїх обов'язків — продовжував тримати порядок у громаді, оскільки тоді окупаційні адміністрації ще не були повністю сформовані.
Вдруге із Сигутою Івану Малєєву довелося поспілкуватися вже після звільнення з ув'язнення – колаборант спеціально приїхав до Кирилівки.
“Випустили в суботу, а у вівторок вони приїхали до мене. Зайшли несподівано. Машини були без "Z", тож наші хлопці їх переглянули. Ми якраз нараду проводили, у мене в кабінеті було дві людини. Сігута заходить з начальником поліції чи міліції, як у них там називається: "Хто буде зі мною працювати?" Я кажу: "Я ще не подумав" – хто, що…" Мовляв, я маю дати кандидатуру, хто з ними працюватиме, адже я з ними працювати відмовляюся. А потім вони отримали повідомлення, що в Якимівці підірвали міст, і вони бігом-побігли від нас”.
Другий полон
24 травня 2022 року російські військові знову прийшли за Малєєвим. Разом із ним забрали й заступника — Ігоря Коробка. Обом чоловікам зв’язали руки, закрили очі й повезли у невідомому напрямку.
У селищі Якимівка, що було поряд, окупанти вже поставили свою адміністрацію. Тож Іван Малєєв зі своєю командою розуміли, що до них прийдуть так само.
“Ми якось наївно думали, що прийдуть, повісять прапори, а ми підемо з адміністрації і підемо до комунального господарства, займатимемося гуманітаркою, як займалися раніше. Думали, що так буде. Але виявилося по-іншому. Ми знали, що у вівторок, 24 травня, нас приїдуть міняти. Інформація просочилася. О 6 ранку дзвонить мені Олексій, черговий по селищу. Каже, так і так, сім машин з Z заїхало до Азовського (одне із сіл, що входять до селищної громади. – Прим. РС). Я бігом під душ, щоб потім бігти на роботу. Не встиг. Виявилося, що вони у мене вже під будинком – виламують двері. Обшук. Десь півтори години вони все обшукували”, — згадував Малєєв.
Того разу Малєєва затримали довше — 25 днів він провів у одиночній камері.
“Другий раз мене тримали в камері-одиночці. Це була звичайна камера, 2-ярусні нари, умивальник, туалет, стіл забетонований, два стільці також забетоновані. Туалет забитий, і, звісно, це антисанітарія. Води там не було. Потім я камеру здав в достойному вигляді. Навіть ремонт там зміг зробити, хоча під руками практично нічого не було”, — пригадує він.
Допитали його лише на одинадцятий день. Під час допиту били, морально тиснули, вимагали погодитися на співпрацю. Але чоловік так і не погодився, а на 25 день його відпустили. І він виїхав до українського Запоріжжя.
У квітні 2024 року президент України Володимир Зеленський створив Кирилівську селищну військову адміністрацію та призначив її начальником Івана Малєєва. Сьогодні він й досі продовжує працювати на благо своєї громади.
