Суд відмовив у компенсації за квартири у Мелітополі. колаж РІА Південь
Комунарський районний суд Запоріжжя розглянув показову цивільну справу, пов’язану з наслідками окупації Мелітополя, та ухвалив рішення, яке може мати значення для тисяч українців, що втратили житло на захоплених територіях.
5 грудня 2025 року суд частково задовольнив позов жительки Мелітополя до Російської Федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією. Росію було залучено до справи в особі її посольства, однак представники відповідача до суду не з’явилися. У підсумку суд визнав право позивачки на компенсацію моральної шкоди, але відмовив у стягненні матеріальних збитків за втрачені квартири.
Про що був позов
Жінка володіла двома квартирами в Мелітополі — однією повністю, іншою частково. Після початку повномасштабного вторгнення та окупації міста вона була змушена виїхати з України й утратила доступ до свого житла та майна. Позивачка просила стягнути з Росії майже 900 тисяч гривень матеріальних збитків і понад 1,6 мільйона гривень моральної компенсації.
Читайте також: Стало відомо, які збитки зазнав магазин Comfy у Мелітополі після окупації та пограбування мародерами
Свої вимоги вона обґрунтовувала фактом збройної агресії РФ, порушенням норм міжнародного права, втратою контролю над нерухомістю, вимушеною еміграцією, постійним стресом і тривогою за сина, який проходить службу у Збройних силах України.
Чому суд узагалі розглядав позов проти Росії
Суд окремо наголосив: Російська Федерація не може прикриватися судовим імунітетом у справах про шкоду, завдану агресією. Така позиція вже закріплена в практиці Верховного Суду України й відповідає нормам міжнародного права.
Факт збройної агресії РФ проти України, окупація територій, запровадження воєнного стану та визнання цих подій міжнародними організаціями не потребують додаткового доказування. Суд прямо зазначив: відповідальність за наслідки війни несе держава-агресор.
Чому відмовили в матеріальній компенсації
Попри визнання факту втрати контролю над житлом, суд відмовив у стягненні вартості квартир. Причина — недостатність доказів розміру матеріальної шкоди.
Оціночні звіти, подані позивачкою, суд визнав неналежними. Вони були складені вже під час окупації Мелітополя, без доступу до об’єктів, без повноцінного аналізу ринку та з порушенням національних стандартів оцінки майна. У результаті суд дійшов висновку, що конкретний розмір збитків документально не підтверджено.
Читайте також: "Дочка" американської компанії стягнула з Росії 578 млн грн за окупацію Мелітопольського району
Водночас суд окремо підкреслив: відмова не означає, що право на компенсацію втрачено назавжди — йдеться виключно про недостатню доказову базу в межах цієї справи.
Моральну шкоду визнано
У частині моральної шкоди суд став на бік позивачки. Було визнано, що окупація міста, вимушений виїзд за кордон, втрата звичного способу життя, розрив соціальних зв’язків і постійна тривога за близьких є достатніми підставами для компенсації.
Із заявлених вимог у 35 тисяч євро суд задовольнив лише частину — 500 тисяч гривень, визнавши цю суму розумною та співмірною пережитим стражданням. Також з Росії було стягнуто судовий збір у дохід держави.
скріншот рішення суду
Контекст: масове позбавлення житла мелітопольців
Це рішення розглядається на тлі масової «націоналізації» нерухомості в окупованому Мелітополі. Російська влада системно відбирає квартири в українців, які покинули місто після окупації. Такі рішення ухвалені в РФ на найвищому рівні: житло визнають «безхазяйним», після чого передають російським силовикам, чиновникам і завезеним «фахівцям».
Для тисяч мелітопольців українські судові рішення про визнання втрати житла — це не лише питання справедливості, а й необхідний юридичний крок для подальших позовів до міжнародних судів і спроб стягнути компенсацію з держави-агресора за рахунок російських активів за кордоном.
Від автора: право є, але справедливість — не завжди
Рішення Комунарського суду стало тривожним сигналом. Фактично воно демонструє: навіть за очевидної агресії та очевидної шкоди суд обмежений чинним законодавством і жорсткими вимогами до доказів. Суд не може підміняти собою законодавця.
З одного боку, це підкреслює принципову річ — в Україні продовжує діяти система права, а судові рішення ухвалюються не «за емоціями», а відповідно до закону. З іншого боку, саме ці норми сьогодні фактично блокують доступ до справедливості для тисяч людей, позбавлених житла внаслідок війни та окупації.
Суди вимагають належної оцінки зруйнованого або втраченого майна. Однак провести обстеження житла, до якого немає доступу через окупацію, та отримати повноцінний висновок про його вартість є завданням, яке на практиці неможливо виконати. Водночас документи, оформлені дистанційно або на підставі непрямих даних, як з’ясувалося, судами не приймаються як належні докази.
У результаті виникає замкнене коло: люди, які втратили квартири на окупованих територіях, не можуть претендувати на матеріальну компенсацію, оскільки не мають змоги документально підтвердити розмір шкоди. А підтвердити його неможливо саме через окупацію, яка й стала причиною втрати житла.
Якщо держава справді має намір захищати своїх громадян, законодавство повинно бути адаптоване до реалій війни та тимчасової окупації. Без зміни підходів до доказування українці, які постраждали від дій Росії, знову і знову стикатимуться з формулою: агресію визнано, але шкоду — «недостатньо доведено».
І саме це, а не рішення окремого суду, сьогодні стає головною проблемою для мелітопольців та жителів інших окупованих міст.
