Фото: Зоряна Стельмах
Коридор, обклеєні дитячими малюнками стіни, під ними — сім кушеток. Медики сидять на них по одному-двоє. Чекають на поранених. Сьогодні, як і напередодні, чекають довго. Хоча ще тиждень тому з фронту привозили по кілька важких поранених на раз.
Зрештою, всі розходяться подрімати по кімнатах. Вартувати в коридорі залишається одна медсестра. Близько дванадцятої ночі за вікном гуркотить машина, заносять чоловіка. Колір його форми ледве видно через шар крові й болота. На обгорілому обличчі — кров, змішана із землею, руки чорніють чи то від бруду, чи то від ран.
Фото: Зоряна Стельмах
Фото: Зоряна Стельмах
«Мінно-вибухове, опіки обличчя і рук», — констатують медики. Вони працюють спокійно і злагоджено. «Емпатія з часом зникла», — пояснює медбрат Андрій і подає хірургу протиопікові серветки. Проте він тут же турботливо питає пораненого: «Друже, який в тебе розмір ноги?».
У цивільному житті Андрій — інженер зі Львова. 26 лютого 2022-го сам пішов до військкомату. Чоловіка без спеціалізації спочатку відправили на навчання для парамедиків, а після — на реальні бойові евакуації. Каже, колись жахався від самого слова «труп», а на війні вже наче звик до потоку поранених і загиблих. Емоції доганяють пізніше, ввечері, зізнається, іноді не вдається стримати сльози.
Фото: Зоряна Стельмах
Фото: Зоряна Стельмах
За рік війни загинули більше сотні українських медиків
Андрій іде в коридор, дістає з поличок труси, футболку з написом «Polo», які сюди привезли волонтери. Одяг потрібен постійно, щоб військових переодягнути в чисте і сухе.
Після операційної Андрій допомагає пересадити пацієнта на візок і дає йому чорний сміттєвий пакет з уцілілим одягом, документами і телефоном. Скоро чоловіка заберуть в інший шпиталь, далі від фронту.
Фото: Зоряна Стельмах
Фото: Зоряна Стельмах
Медики ж продовжують чергувати. Це збірна рота з військовослужбовців кількох підрозділів. Майже всі вони живуть прямо в лікарні. «Тут дуже легко: ти встав і вже на роботі», — жартує начмед Олексій. Чергують дві групи позмінно.
«Графік є, але ж коли чуєш, що важкі поранені, то виходиш і працюєш», — ділиться хірург Юра. Він живе через стіну від операційної. Відпочивати Юра їздив у відпустку додому, на Вінниччину, проте цивільне безтурботне життя поза війною, навпаки, пригнітило ще більше. «Усі забили на війну», — каже військовий про своє відчуття життя далеко від лінії фронту.
Найкраща в лікарні ситуація з продуктовим забезпеченням, продовжує начмед: «Їжа є завжди». А от із медикаментами тут буває скрутно. «Вони йдуть не в тих обʼємах, що ми замовляємо. Багато надходить від волонтерів», — пояснює Олексій. Наприклад, у лікарню постачають компоненти крові для переливання, але коли є велика кількість важких поранених, то заготовок на всіх не завжди вистачає. Тоді на черзі «ходячий гемофонд», тобто медики переливають пораненим власну кров.
Фото: Зоряна Стельмах
Фото: Зоряна Стельмах
Військові медики 5 ОШБр розповіли про роботу стабпункту на Бахмутському напрямку
Розмови в коридорі знову перериваються. Привезли пораненого.
Фото: Зоряна Стельмах
Фото: Зоряна Стельмах
Фото: Зоряна Стельмах
Фото: Зоряна Стельмах
Об одинадцятій вечора лікарі розходяться по своїх кімнатах, залишається тільки чергова медсестра Оксана. Ніч видалася доволі спокійна, вдалося поспати кілька годин.
О сьомій ранку в коридорі вже гамірно: медики обговорюють, де взяти ялинку й гірлянду, але вже невдовзі в приймальню заносять новорічне дерево і гілки. Ярослава, медсестра, зітхає: «Новорічного настрою нема». Але вже за кілька хвилин вона теж береться розвішувати гірлянди.
Фото: Зоряна Стельмах
Фото: Зоряна Стельмах
Святкові приготування доходять і до одної з чотирьох операційних. Медбрат Вадим натягує новорічні вогники на стіни операційної. Він тут з жовтня 2022-го, каже, «складно щодня бачити одні й ті ж обличчя і поранених, хотілось би додому вже», а з побратимами «колись просто зустрітись на каву, а не ось це».
«Головну» ялинку медики поставили в загальному коридорі біля кухні. З банок з тушняком складають пірамідку, Вадим фотографує на телефон і примовляє: «Щоб бачили, що ми не голодуємо».
Ще одну гірлянду виносить зі своєї кімнати медсестра Галина: «Як дізналась, що загинув Іван (побратим, який їздив на евакуації), не хочу в себе вішати». Далі в коридор стягують подовжувачі. І вже за кілька хвилин уся лікарня мерехтить, хоча ще тиждень тому тут було лише тьмяне світло від генераторів.
Фото: Зоряна Стельмах
Фото: Зоряна Стельмах
Далі справа за вечерею. Медсестра Галина приготувала кутю. Пампушки й різні солодощі передали волонтери. Є на столі й витриманий сир з мандариновим варенням — одному медикові дружина з Італії передала.
Різдвяна вечеря продовжується очікуванням у коридорі. Сидіти доводиться довго. У приймальню завозять на каталці ще одного чоловіка. Начмед Олексій, медсестра Оксана і медбрат Вадим мовчки підводяться і перекладають на стіл пораненого.
Фото: Зоряна Стельмах
Його звуть Сашко. Він їхав машиною, коли міна влучила в капот перед водійським місцем, де він власне сидів. Таких поранених, від мін і уламків, тут більшість. Але взимку ще додались обмороження. У Сашка «перша-друга стадія обмороження пальців ніг», констатує Олексій. Військовому розрізають повʼязку на нозі, а там юшить кров. Поранені ноги обробляє начмед Олексій. Хірург Юрій оглядає обличчя: уламок пройшов наскрізь нижню й верхню губу. Юрій береться зашивати.
Фото: Зоряна Стельмах
Фото: Зоряна Стельмах
Вадим виходить у коридор за чистим одягом. Поранений Сашко залишається притомним, усе питає, чи знайшли побратими ключі від машини в його куртці. Хлопця перекладають на каталку, і евакуаційна група забирає до шпиталю. Лікарі й медсестри розходяться. «Закриваємось на переоблік на Новорічні свята», — жартує начмед Олексій.
«Свято не свято, а в нас тут день сурка», — знизує плечима Оксана.
Фото: Зоряна Стельмах
Фото: Зоряна Стельмах
Фото: Зоряна Стельмах
Фото: Зоряна Стельмах
Фото: Зоряна Стельмах
Фото: Зоряна Стельмах
Фото: Зоряна Стельмах
Фото: Зоряна Стельмах
Фото: Зоряна Стельмах
Фото: Зоряна Стельмах
Зоряна Стельмах
