Фото: facebook/Ihor Lutsenko
Знищення приблизно 90% професійного війська, котре агресор мав напередодні вторгнення в Україну, підтвердила розвідспільнота наших партнерів. Також не секрет, що противник уже покрив ці втрати персоналу, докладає зусиль, щоб розкрутити маховик національного ОПК, компенсує просідання штатно-табельної потреби в озброєнні, бойовій і спеціальній техніці зняттям зі зберігання відповідних зразків. Раз за разом наша розвідка виявляє у ворожих системах купу компонентів, котрі наче й не мали туди потрапити, адже санкції, проте якось потрапили.
Раніше чи пізніше ворог знайде спосіб переозброїтися й уже оперуватиме зброєю принаймні нинішнього дня. І часовий проміжок, коли це станеться, прямо пропорційний інвестиціям в оборонку. А в бюджет ворога вже заклали військових витрат 30% від державного кошторису. Промова Путіна минулого тижня прояснила наміри противника (власне, ми і раніше не мали жодних сумнівів): загарбати Україну до Дніпра, а сухопутний коридор продовжити до окупованої частини Молдови. І бюджет під це зверстали на три роки. Зрозуміло, що зараз якість армії противника нижча за ту, що існувала 24.02.2022, але ця армія навіть більша за попередню.
Фото: EPA/UPG
До лютого 2022-го в НАТО безпосередню загрозу відчували лише три країни Балтії, поряд з котрими у Псковській області дислоковані 76-та ДШД і 2-га ОБрСпП ЗС РФ. У Калінінградській області дислокується 11-й АК берегових військ Балтійського флоту загальною потужністю з дивізію. Але щось створити і розвинути з території ексклаву — такий собі задум.
Надувні м’язи. Як ворог збільшує свою армію
Від Смоленська до кордону з Польщею 144-й МСД — десь 700 км. Румунія, Угорщина, Словаччина перебувають у безпечній зоні. Основа ППО противника — ЗРК С-300/400, котрі розгорнуті в північно-західній частині РФ так, щоб ефективно протидіяти авіації НАТО, яка перебуває на бойовому чергуванні в повітряному просторі країн Балтії. Південніше чергують у єдиній системі ППО країн СНД (зараз нею, до речі, Суровікін командує) сили й засоби ППО Білорусі. Ще південніше — прогалина аж до Чорного моря. Трохи незручностей ВПС Польщі створює ППО на території Калінінградського ексклаву, але його розміри не забезпечують простору для маневру і, як наслідок, стійкості й живучості цій системі. Анексія Криму розширила можливості РФ розгорнути системи ППО й наблизила їх до маршрутів авіації НАТО над Чорним морем.
У парі США — ЄС безумовний лідер саме Вашингтон, тому якщо американці припинять військову підтримку України, так само вчинить і ЄС. Ставка, яку США зробили на Україну в її протистоянні з РФ, значно більша, ніж ми собі тут обговорюємо. На поверхні лежить наслідок нашої поразки — побита, але переможна орда росіян виходить на безпосередні кордони НАТО на відстані від Баренцевого моря до Чорного. Додамо, що орда буде значно численнішою, ніж усі її сухопутні війська на початку вторгнення, більш злагодженою, досвідченою бойовою машиною.
Фото: facebook/Минобороны России
Але ж у США обговорюють не вартість прямого зіткнення з РФ, а вартість підтримки України. Щоб з’ясувати, що дешевше, слід оцінити вартість гіпотетичної перемоги РФ. Вона колосальна.
Що відбувається з допомогою від США
Стримування потенційної агресії РФ у Європі змусить США перекинути на континент значну частину сухопутних військ і розгорнути повітряне угруповання. Забрати літаки з Азії — дати Китаю привід просуватися в Тайвані й інших цікавих йому регіонах (біля Філіппін, наприклад). Тобто не варіант. Доведеться будувати додаткові. Уявіть ціну такої програми! Перебування в такому стратегічному стані може тривати а) довічно, поки існує РФ, або б) до військової поразки РФ.
Тут має стати зрозуміло, що варіант «поразка України» — найгірший зі сценаріїв.
Трохи не такий поганий сценарій — замороження конфлікту. Але це означає дати РФ час відновити воєнний потенціал. І агресія повернеться, єдине питання — наскільки швидко.
Прохолодний душ. Україна переходить до активної стратегічної оборони?
Висновок очевидний — підтримувати Україну, адже це дешевше. Переформатування після цього Сил оборони України в найбільшу, найдосвідченішу, найбоєздатнішу воєнну силу Європи незалежно від того, здобуде/не здобуде Україна членство в Альянсі, — узагалі шикарний результат, адже це буде дружня НАТО військова сила. Оскільки Україна — високоіндустріальна держава з високоосвіченим населенням, вочевидь, вона не стане для колективного Заходу тягарем після перемоги, адже цілком здатна утримувати і розвивати національні збройні сили. Це не Афганістан. Така Україна може робити значний внесок у європейську безпеку, навіть залишаючись поза межами військово-політичних союзів.
Фото: Генштаб
Хоча є сценарій «допомогти Україні відновити територіальну цілісність принаймні частково». Той, хто володіє Кримом, домінує в Чорному морі, — це факт. Тому відновлення територіальної цілісності України без Криму змусить НАТО щоразу долати виклики, які генеруватимуть ЧФ ЗС РФ і російське угруповання в Криму. А от український Крим пропонує дві величезні можливості: від РФ до Румунії за такого розкладу — 800 км, а Чорне море — внутрішнє озеро НАТО. Обидва сценарії відштовхнуть РФ східніше від їхнього сьогоднішнього положення, що непоганий для союзників (не для України) результат.
Чи справді Захід зменшує рівень допомоги, щоб змусити нас до переговорів?
Якщо Захід припинить допомагати, рано чи пізно Україна не зможе стримувати російську армію. І ось тут РФ виходить на ті самі кордони НАТО, де розгортає систему дислокації своїх військ. Радянський досвід 1938–1940 років у Кремлі бережуть ретельно. Ми досвіду УПА також не втратили, що ворог розуміє і частину військ задіє в боротьбі проти повстанців. Ми бачили поліцейські сили на початку вторгнення в головах колон угруповання. Тоді Сили оборони спинили навалу й заодно зберегли недоторканними кордони східноєвропейських країн. Звільнення Херсонщини відсунуло загрозу від Румунії на 360 км. Тож нині російське угруповання, котре Путін оцінив у понад 600 тисяч багнетів (а це, на секунду, усе боєздатне наземне угруповання ворога станом на зараз), стоїть дуже далеко від НАТО. Пародія на «союзну державу» з Білоруссю все одно не дає можливості РФ створити сухопутне ударне угруповання і якось загрожувати Польщі й Литві.
Фото: Командування Повітряних Сил ЗСУ / Air Force Command of UA Armed Forces
Що зміниться у військовому плані, якщо ми програємо і росіяни вийдуть на омріяний кордон своєї недоімперії? На території Білорусі дуже швидко опиняться 144-та МСД (у Гродно) і 104-та ДШД (у Бресті). 11-й АК повернеться додому, у свій ексклав. Хто може з’явитися в Україні, якщо її окупують? Противник має безпритульні 18-ту і 25-ту армії, 3-й і 40-й армійські корпуси. Можливо, 25-ту армію розгорнуть на теренах оперативного командування «Захід» зі штабом десь у Тернополі, 18-ту армію — в оперативному командуванні «Південь» зі штабом в Одесі. Чи увійдуть вони у Трансністрію — невідомо. 40-й АК слід очікувати в Бессарабії зі штабом в Білгороді-Дністровському. 3-й АК лишиться резервом ворожого угруповання й буде десь у центрі держави, наприклад, у Черкасах. Територія ОК «Північ» стане базою для 20-ї армії, ОК «Схід» – для 8-ї, адже свою стратегічну роль — загрожувати Україні — вони виконають. Усі інші повернуться до своїх ППД у РФ. Враховуючи той факт, що система дислокації ЗС РФ ґрунтується на радянській спадщині, цілком імовірно, що частина сил, які розгорнули впродовж війни, фізично не матиме куди повернутися, через що може лишитися в Україні за умови певних фінансових вливань у розбудову інфраструктури.
Підсумовуємо: на східних кордонах НАТО утворюється угруповання з чотирьох армій і трьох корпусів. Пам’ятаємо про переформування 11-го корпусу в армію, як це анонсувало МО РФ у листопаді цього року. З фактичним поглинанням Білорусі для РФ питання вирішиться остаточно, окупація України просто поставить у цьому процесі крапку. ЗС РБ також стають частиною ЗС РФ. Резерв угруповання — 1-ша танкова армія під Москвою, 98-ма, 106-та ПДД ПДВ ЗС РФ в Іванові й Тулі. Сили ППО противника здатні прикрити це угруповання ЗРК С-300/400/500 (не сперечаємось про їхні спроможності, ми їх перевіряли, а ось країни східного флангу НАТО — ні).
Фото: змі окупантів
НАТО фізично не має сил і засобів формувати на своєму східному кордоні угруповання, здатне відбити наступ такого противника. Щоб прикрити війська від ударів з повітря, доведеться перекинути до Європи (швидше за все — назавжди) весь парк стелс-літаків, котрі, до речі, повинні також компенсувати брак артилерії, для котрої явно не вистачатиме снарядів. Також невирішеним виглядає питання прориву ППО ЗС РФ на обраних напрямках, щоб створити коридори для атак крилатими ракетами й ударними літаками. Ми бачили, яких зусиль вартувало прогризти коридор у ППО орків у Криму для подальших ударів по цілях у Севастополі. А тут передбачається явно інший розмах, і основного інструменту, яким пробивають проходи в ППО — арти, — не вистачає уже. Усі ці маневри авіацією знизять можливості США ефективно реагувати на ймовірну китайську агресію проти Тайваню.
Чи має Захід ще зброю для України?
Ціну розгортання оборонного угруповання на східному фланзі НАТО взагалі складно уявити. Сюди ж додаємо неготовність ЗС США протистояти ні РФ, ні Китаю, ні, тим більше, їм двом одразу (ця оцінка не моя, а ISW).
А оскільки ми дійшли до бухгалтерії війни, то бачимо і цінник підтримки України. І він явно менший. Величезний, але менший усе одно. А тому очевидно, що Заходу слід обрати підтримку зусиль Києва у відновленні контролю над своєю суверенною територію. Захист країн Балтії та північно-західної Польщі від загроз з РФ і РБ за умови потужної та незалежної України — керований ризик і ціна цього контролю буде цілком прийнятною.
Фото: EPA/UPG Американські винищувачі F-18 на палубі авіаносця USS Gerald Ford у східній частині Атлантичного океану, поблизу Франції, 13 листопада 2022 р.
Мораль тут така: після розгляду суто військових і фінансових розкладів, що виникатимуть у сценаріях підтримка є/підтримки немає, ми можемо зробити висновок про те, що Захід не має іншого вибору, окрім як далі підтримувати нашу країну.
Слід постійно пам’ятати про те, що суспільства країн, котрі допомагають нам, ставлять запитання «скільки коштує підтримка України?» і «скільки ми заплатимо, якщо відмовимося від підтримки України?». І пошуки тамтешніми елітами відповіді й затримують постачання.
Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій
