На позиціях у Плавнях, Степногірську і Кам’янському Ігор копав укріплення на чотири метри. Ігор — шеф із модного ресторанного комплексу. Він батько трьох дітей.
Пішов добровольцем у піхоту й провів 215 днів на позиціях у Плавнях, Степногірську і Кам’янському.
У нього 20 років кухарського стажу. Але вже 10 років його життя — життя військового.
Він пішов добровольцем захищати Україну від самого початку вторгнення. Ще тоді, на початку війни, втратив два пальці на лівій руці.
Але ті три, що залишились, дозволяють і стріляти, і копати.
“Лопата — кращий друг піхотинця”, — каже Ігор і показує трихвилинне відео з прогулянкою під землею.
Це позиції на глибині чотири метри, які бійці викопали у Кам’янському. Кілька людей і одна лопата створили підземні переходи. Там є кімнати на повний зріст.
“На війні багато що можна назвати головним. Наприклад, воду. Її вкрай важко доставити — можна сказати, що вона на вагу золота. Або пауербанки, які заряджають рацію і дозволяють бути на зв’язку. Зв’язок — це важливіше, ніж патрони. Врешті, патрони можна забрати у знищеного ворога”.
Саме надійний зв’язок дозволив тримати позиції у Кам’янському. Ігор каже, що місто давно було позначене як проблемне. Він цього не знав — просто тримав свою ділянку. Його найближчою людиною був командир.
“Попри всі дії ворога, нас примудрялися забезпечити всім необхідним. У мене безмежна повага до командирів. Коли ми вийшли, я сказав ротному: “Андрюха, я з тобою піду на край світу.””
В Ігоря дружина і троє синів. Він постійно думав про них. Вірив, що родина його підтримує. Це давало сили у найважчі моменти. Їх було чимало.
“На нашій ділянці лягло три російські полки, і зараз лягає четвертий. Вони споряджені за останнім словом військової моди і техніки. Звісно, бувало, що й звичайні копачі йшли. Але здебільшого — це високо підготовлені солдати. У них дуже багато дронів. Але попри все — у них мінус чотири полки”.
84 доби тому Ігор мав завести на позиції дві групи. За час попередніх виходів він власними ногами обійшов усе Кам’янське. Він знає кожну вулицю. Коли виникла потреба у людині, що добре орієнтується, він вирішив, що краще за нього ніхто не впорається.
“Коли я сказав, що знову хочу туди повернутися, до хлопців на позиції, дружина сказала, що я дурень. М’яко кажучи — дурень. А я не можу кинути своїх.”
Нині Ігор поїде на лікування і відпочинок. Він каже, що це необхідно навіть тим, хто здається незламним.
128 окрема важка механізована бригада “Дике Поле”.
