Українське військове керівництво фактично визнало прорахунки у літньо-осінній контрнаступальній кампанії. Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний заговорив про помилки, ризики позиційної окопної війни та про те, що необхідно для перемоги над Росією.
РБК-Україна розбирає меседжі Залужного із коментарями військових експертів.
Під час підготовки матеріалу використовувалися: інтерв'ю та стаття Залужного для The Economist, ексклюзивні коментарі експертів Олексія Гетьмана та Олександра Мусієнка для РБК-Україна.
Залужний занизив больовий поріг РФ. А чи є він взагалі?
За п'ять місяців контрнаступу війська просунулися лише на 17 км. Вперше публічно оцінюючи кампанію, Залужний каже, що поле бою в Україні нагадує про Першу світову війну. Тоді сторони досягли однакового технологічного рівня, що в результаті завело їх у глухий кут. Україні для виходу з глухого кута потрібен різкий технологічний стрибок.
"Глибокого та красивого прориву, швидше за все, не буде", — зазначив генерал.
Те, як йде контрнаступ, підірвало сподівання Залужного зупинити Росію, знекровивши її сили. "Це була моя помилка. Росія втратила вбитими не менше 150 тисяч осіб. У будь-якій іншій країні такі втрати зупинили б війну", — додав він.
У цих словах примітна пара моментів. По-перше, раніше особи з військово-політичного керівництва України в такому ключі не говорили про контрнаступ, хоча ще влітку стало очевидно, що багато чого пішло не так. З цього боку Залужний зважився на сміливий крок і показав, що прямо зараз триває переоцінка, робота над помилками та аналіз того, що треба змінити.
По-друге, російські втрати він озвучує на рівні 150 000 вбитими, тоді як, за даними Генштабу, з моменту вторгнення ліквідовано не менше 300 000 окупантів. Втім, це цілком зрозуміло, якщо врахувати, що західні партнери вважають за краще оперувати 100%-во підтвердженою інформацією, вважає військовий експерт, майор запасу ЗСУ Олексій Гетьман.
"Я не знаю, як вони рахують убитих, але мені здається, що головнокомандувач навмисно називає вдвічі меншу цифру, щоб не було зайвих непотрібних питань. А якщо такі люди як Залужний кажуть, що в чомусь помилилися, то це добре. Немає тих, хто не помиляється, особливо на війні", — розповів він у розмові з РБК-Україна.
Це не означає, що Росія взагалі не має больового порога, коли йдеться про втрати в живій силі. Щоправда, їхня критичність визначається вже кількістю не загиблих, а тих, хто загине в майбутньому. З цифри у 300 000 осіб значна частина припадає на ув'язнених, мобілізованих з окупованого Донбасу та депресивних регіонів. Наразі вже доводиться залучати більше резервів, мобілізація торкнеться великих міст, втрати зростатимуть і незабаром російське суспільство не зможе їх ігнорувати.
Керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко наголошує: больовий поріг у Росії є. І згадує не менш яскравий епізод із Першої світової війни, коли під час революції солдати розстрілювали командирів і тікали з фронту.
"В історії Росії був такий етап, його добре вивчили і намагаються відтермінувати його, у тому числі вербуючи ув'язнених. Але точно сказати, скільки ще росіян має загинути, дуже складно. А той, хто скаже, помилиться. Робити прогнози щодо того, коли в Росії відбудеться соціальний вибух і революція — справа невдячна", — пояснив він.
Контрнаступ не вдався. Але й не провалився
Вперше українське командування каже не лише про те, що контрнаступ йде не так, як хотілося, а про конкретні прорахунки.
"Якщо ви подивитеся на розрахунки, які ми робили (при плануванні контрнаступу, — ред.), чотирьох місяців нам мало вистачити, щоб досягти Криму, воювати в Криму, вийти з нього, увійти знову і так далі", — зазначив Залужний.
Натомість українські війська застрягли на мінних полях, а західна техніка потрапила під роздачу російської артилерії та безпілотників. Крім того, недосвідчені бригади, незважаючи на оснащеність новими озброєннями, відразу зіштовхнулися із проблемами. Коли зміна командирів не допомогла, він відкрив книгу радянського генерала П.С. Смирнова "Прорив укріплених ліній оборони" з аналізом битв Першої світової війни та зрозумів, що однаковий технологічний рівень завів у глухий кут як українські, так і російські війська.
Наприклад, Залужний побачив в Авдіївці палаючі російські колони, як FPV-дрони б'ють по ворогу, що тікає, але така ж картина спостерігається, коли намагаються просунутися і Сили оборони України. Простий факт — ми бачимо все, що робить ворог, а ворог бачить усе, що ми робимо.
"Головнокомандувач з військової точки зору пояснює, що пішло не так і що було не враховано під час планування. І він не може про це не говорити, оскільки тема цікавить як західних партнерів, так і українців. Союзникам важливо розуміти нашу підзвітність та прозорість у рішеннях. Коли таке каже Залужний, треба приймати спокійно, навіть якщо для когось ця гірка правда. Помилки є у будь-якій війні, у тому числі з нашого боку. І вони ще, на жаль, будуть", — розповів Олександр Мусієнко.
Слова Залужного певною мірою виглядають як визнання того, що широкоанонсований контрнаступ провалено. Однак це не так, пояснює Олексій Гетьман.
"Він йшов не за планом з багатьох причин, особливо через потужні російські фортифікації та щільне мінування. Британська розвідка і західні аналітики вже казали, що союзники недооцінили Росію. І це не дозволило нам просунутися далі. Чи можна вважати це провалом? За великим рахунком, ні. Наші війська не досягли поставлених цілей, але досягли певного просування та отримали корисний досвід", — підкреслив він.
Важливим є й те, що думка Залужного прозвучала саме у західному ЗМІ. Очевидно, насамперед вона розрахована на союзників в надії добитися від них підтримки, достатньої для перемоги над Росією.
Як вийти з глухого кута? Треба більше високотехнологічної зброї
Україна здатна вийти з глухого кута лише з технологічною перевагою на Росією. Залужний стверджує, що потрібно щось за прикладом пороху, винахід якого через сторіччя продовжує впливати на війни. Тільки цього разу вирішальним фактором стане не конкретний продукт, а сукупність багатьох рішень у галузі безпілотників, радіоелектронної боротьби, протиартилерійських можливостей та обладнання для розмінування, включаючи нові роботизовані рішення.
"Нам необхідно використати міць, закладену в нових технологіях", — зазначив генерал.
The Economist підкреслює, що союзники надто обережні у постачанні новітніх технологій та потужнішої зброї. На початку російського вторгнення президент США Джо Байден поставив за мету гарантувати, що Україна не буде переможена і що Америка не буде втягнута в конфронтацію з РФ. Це означає, що зброї має вистачати на підтримку України, але не на перемогу.
Олександр Мусієнко не впевнений, що така думка на 100% домінує у країнах-партнерах. За його словами, Захід ще може правильно відреагувати на меседжі Залужного та змінити підхід.
"У цьому сенсі я навіть покладаю деякі надії на вибори в США, хоч би як парадоксально це не звучало. З одного боку, республіканці вимагають більшої підзвітності, з іншого — більше допомоги, звинувачуючи адміністрацію Джо Байдена в нерішучості. Можливо, на цьому тлі якісь постачання буде прискорено для активізації подій на фронті. Ми побачимо це найближчим часом. Запит озвучено Україною, багато зроблено, щоб донести це партнерам", — зазначив він у розмові з РБК-Україна.
Затягуючи поставки далекобійних ракетних комплексів і танків, західні країни дозволили Росії посилити оборону після стрімких проривів ЗСУ у Харківській та Херсонській областях восени 2022 року. Багато систем були актуальні для України ще минулого року, але надійшли лише цього.
У зв'язку з цим Залужний застерігає від завищених очікувань щодо винищувачів F-16, які очікуються в першій половині 2024 року. Вони можуть бути менш корисними, частково тому, що противник покращив свою ППО: експериментальна система С-400 зможе діставати авіацію навіть за межами міста Дніпро.
Фактично вперше про те, що F-16 не забезпечать швидку перемогу над Росією, каже саме топ-офіцер, а не аналітики. І це логічно з урахуванням кількості, яка декларується на 2024-2025 роки. На даний момент підтверджено майбутні поставки близько 60 одиниць, загалом союзники можуть передати понад сотню. За таких розкладів авіація точно не забезпечить перелом. Можливості завдавати ударів по російських тилах зростуть, але їх не вистачить для прикриття наступальних підрозділів.
Та й загалом чарівної зброї немає, ті ж перегріті очікування по танках і ATACMS багато в чому не справдилися. А рецепт перемоги над Росією не лише у якості, а й у кількості зброї.
Олексій Гетьман наводить приклад операції "Буря в пустелі" 1991 року. На сьогодні Росія перекинула приблизно таку ж кількість військ, як Ірак до Кувейту, а міжнародна коаліція, якщо не брати до уваги повну перевагу в повітрі, близько 4000 танків і стільки ж бойових бронемашин. США перед наземною атакою ще й вдарили 280 ракетами Tomahawk.
"Нам же США передали танковий батальйон, 31 одиницю Abrams, і 20 ракет ATACMS на 165 км. Здається, всі питання мають відпасти самі собою. Мене дивують висловлювання зарубіжних журналістів про те, чому Україна наступає повільно. Ми можемо швидше, але нам потрібно приблизно стільки зброї та людей, як у коаліції проти Саддама Хусейна", — додав експерт.
Хоча не лише затримки зі зброєю є причиною українських проблем. Валерій Залужний каже, що вирішальна перевага — за технологіями, але озвучує тверезу оцінку: немає жодних ознак швидкого революційного технологічного прориву у галузі БПЛА та радіоелектронної боротьби. До того ж, всі технології мають обмеження. Навіть появи танків під час Першої світової війни було недостатньо, щоб вийти з глухого кута на полі бою. Потрібен був набір технологій і більше десяти років тактичних інновацій, щоб нацистська Німеччина у травні 1940 року змогла провести європейський бліцкриг.
Зараз Україна загрузла у тривалій війні, в якій важко тягатися з Росією. Але іншого вибору немає, крім того, як продовжувати наступ, навіть якщо доведеться йти по кілька метрів на день.
Позиційна війна. У чому ризики для України?
Залужний намагається не дати війні перейти в окопи. "Найбільший ризик позиційної війни на виснаження полягає в тому, що вона може затягтися на роки та втомити українську державу", — каже він. У Першу світову війну втрутилися заколоти, ще до того, як технології змогли щось змінити. Розпалися чотири імперії (Російська, Османська, Австро-Угорська та Німецька), а в Росії відбулася революція.
Зазначимо, позиційна чи окопна війна — це війна, у якій боротьба ведеться переважно на стабільних фронтах і позиціях із глибокоешелонованою обороною. На окремих ділянках вже проявляються її ознаки, і не можна виключати, що за певних умов вона все більше нагадуватиме умовну АТО.
За наявності гарантій збільшення пакетів допомоги та технологічних рішень тимчасово зайти в окопи навіть корисно, доки вони не з'являться на фронті. А якщо ні, то окопна війна буде на користь Росії, яка використає її для перепочинку, у той час як "миротворчі" настрої на Заході можуть посилитися.
"Журналіст Time Саймон Шустер вже написав, як особи з оточення Володимира Зеленського кажуть, що сидячи в окопі війну не виграєш. Це правда. Однак, щоб наступати, потрібні сили, військові не проти, але як це робити? Деякі "стратеги" розповідали, що потрібно в 3-5 разів більше людей. Це не обов'язково, але точно не має бути людей у 3-5 разів менше. Як можна наступати взводом на позиції батальйону? Можна, якщо артилерія зрівняла батальйон із землею, але в нас обмежена кількість снарядів. Можна, якщо розбити з повітря всі укріплення, але у нас немає літаків", — пояснив Гетьман.
За його словами, тривала позиційна війна може не дуже добре закінчитися для України.
"Росія накопичить сили та підготується до нових атак. Вона не збирається цю війну програвати і зупинятися на захоплених територіях. Зараз ресурси виснажені, потрібен час, щоб їх відновити. І, швидше за все, цей час вона отримає, якщо ми не отримаємо більше озброєнь", — додав експерт.
Треба більше людей? Що каже Залужний та чи посилять мобілізацію
Затяжна війна вигідна Росії, в країні, де населення утричі, а економіка в 10 разів переважає українську. Залужний називає її феодальною країною, де людське життя є найдешевшим ресурсом. Для України це найцінніший ресурс.
"Нам треба знайти цей порох (технологічні рішення, — ред.), швидко освоїти його та використати для якнайшвидшої перемоги. Тому що рано чи пізно ми виявимо, що у нас просто не вистачає людей для боротьби", — зазначив він.
До цього у статті на The Economist головнокомандувач ЗСУ визначив нарощування резервів останнім пріоритетом. За його словами, в Україні потрібно розширити категорію громадян, які можуть бути призвані на навчання чи мобілізацію. І вже запроваджується "бойове стажування" для розміщення мобілізованих та навчених кадрів у досвідчених стройових частинах.
Олександр Мусієнко не виключає посилення мобілізації. Але звертає увагу на те, чому це питання є останнім у порядку пріоритетів Залужного.
"Мені здається, це залежатиме від того, як надходитиме зброя. Якщо під мобілізацію надходитиме відповідна допомога, то посилення можливе. Якщо ні, то навряд чи. Скільки б ми не мобілізували, ми не зможемо перемогти лише за рахунок живої сили, тому що Росія зі зрозумілих причин може поставити "под ружье" набагато більше людей", — наголосив експерт.
Очевидно, майбутні успіхи української армії безпосередньо залежать від підтримки союзників. Без неї війна остаточно перейде у позиційну. Яка може тривати дуже довго, і що важливо, це буде війна без конкретного рішення.
https://www.rbc.ua/rus/news/shcho-take-pozitsiyna-viyna-ta-chi-visoki-1698941676.html
