До початку повномасштабного вторгнення Дмитро працював інженером на ливарному заводі у Дубаї. 33-річний чоловік мріяв накопичити кошти на власний будинок та нове авто. У лютому 2022 року, перебуваючи у відпустці, чоловік приїхав до рідного Запоріжжя, де на нього чекали батьки, дружина та 12-річний син.
Про це повідомляє 110 окрема бригада Сил територіальної оборони Збройних сил України.
У ніч на 24 лютого чоловік був на кухні зі своїм батьком. Згадує, що вони спілкувалися різні теми й скептично ставилися до можливого початку війни. Вже вранці дізналися від сусідки про повномасштабне вторгнення.
«Страху не було, лише шкода свою дитину, не хотів, щоб він бачив все що відбуватиметься. Жінку вмовив поїхати із сином за кордон, сам в перших числах березня пішов у військкомат. До цього я раніше не служив: спочатку навчався, потім працював. Багатьом чоловікам відмовляли, відправляли назад додому. Мені дали адресу куди можна звернутися, так я потрапив у Запорізьку бригаду територіальної оборони на посаду водія автомобільної роти. Вже після цього повідомив сім’ю про рішення вступити у ЗСУ. Звісно, вони переживали, але віднеслися із розумінням. Позивний «Філ» обрав для себе тому, що так мене називали друзі в дитинстві», — розповідає Дмитро.
Зараз Дмитро – командир кулеметного відділення зенітно-ракетного артилерійського взводу. Чоловік зізнається, що найважче — бути далеко від рідних. Щоденне спілкування по відеозв’язку не замінить живого спілкування. Військовий каже, що потрібно продовжувати боротьбу, заради майбутнього наших дітей.
Військовий сподівається, що війна закінчиться якомога швидше. Мріє після Перемоги поїхати у подорож з родиною і все ж таки побудувати свій будинок.
Тіла з-під завалів дістають досі: наслідки удару по Бердянському аеродрому.
