Озброєні російські військові викрадали мешканців Мелітополя з дому під дулами автоматів, водночас надягали мішок на голову, засовували до автівки та вивозили в невідомому напрямку. Це типовий сценарій для багатьох цивільних, яких російські військові незаконно викрали в Куп'янську, Херсоні, Новій Каховці, Мелітополі, Бердянську та інших окупованих населених пунктах.
Після чого тримали бранців у переповненій камері без свіжого повітря. Не давали достатньо їжі та води, не надавали необхідної медичної допомоги. Водили на допити, намагалися дізнатися імена місцевих військових, активістів, волонтерів. Били кулаками, ногами, кийками, прикладами автоматів. Під'єднували клеми до пальців, грудей, геніталій — вмикали струм. Погрожували депортацією, каліцтвом, зґвалтуванням, розстрілом.
Шокує, але описи пережитого в полоні окупантів у різних людей повторюються деколи до дрібниць: однакові затримання, тортури і допити, схожі умови утримання і правила поведінки в ув'язненні. Моторошно уявити, але тортури жителів окупованих територій — частина політики терору цивільного населення України. Свідоцтва та інші докази ретельно вивчають правозахисники, щоб довести систематичність і масштабність російських злочинів, зокрема тих, що міжнародні організації визнають злочинами проти людяності.
Аналітики ZMINA опрацювали свідчення постраждалих, яких росіяни незаконно утримували в різних місцях на окупованих територіях у період з квітня 2022 по березень 2023 року.
Кого і як розшукують росіяни в окупації?
На окупованих територіях російська влада руками військових встановила так званий режим безпеки: перевірка документів на вулицях, процедури "фільтрації", обшуки в державних установах, на приватних підприємствах і в житлових будинках.
— У нас проходили планові перевірки: росгвардія проводила обшуки населення. Шукали зазвичай партизан і всіх, хто проти російської федерації. Для залякування, — розповів опитаний потерпілий.
Насамперед, російські військові шукають в окупації чинних і колишніх правоохоронців та військових — особливо тих, які служили в АТО/ООС. Як загрозу вони сприймають і представників місцевого самоврядування, волонтерів, активістів, працівників сфери культури, освітян, а також будь-яких цивільних, які хоч колись виявляли свою підтримку Україні.
Щоб ідентифікувати цих людей, росіяни часто використовують документи, що знаходяться в захоплених адміністративних будівлях. Це, наприклад, переліки військовозобов'язаних або списки "атовців", які мали отримати земельні ділянки. Також "силовики" рф шукають людей за фото та відео з акцій опору на початку повномасштабного вторгнення, а часом навіть звинувачують затриманих за фотографії з часів Євромайдану.
На окупованих територіях людей можуть затримати на вулиці: зупинити для перевірки документів і забрати до місця несвободи. Часто для цього росіянам не потрібні причини та докази — вони не раз конструювали звинувачення лише на основі власних припущень. Одного з опитаних постраждалих затримали через те, що знайшли фото його племінника із символікою "Правого сектору". Водночас сам племінник виїхав за кордон ще до 24 лютого 2022 року. Під час обшуку в іншого постраждалого росіяни виявили шарфик харківського футбольного клубу "Металіст". Чоловіка звинуватили в участі в подіях в Одесі 2 травня 2014 року, бо того дня команда мала грати з місцевим "Чорноморцем".
Водночас, основним джерелом свідчень про місцеве населення для росіян є інформація від інших цивільних. Важливо зазначити, що йдеться не лише про доноси, до яких росіяни всіляко заохочують людей. Часто це дані, отримані під тортурами від затриманих раніше. Так, росіяни могли поставити затриманим умову: "Хочеш вийти — здай 10 наркоманів, 10 "атошників". Давали хлопцям папірець, олівець", — згадує один з опитаних.
У такий спосіб російська адміністрація намагається, зокрема, зруйнувати усталені соціальні зв'язки в громадах, — зазначають правозахисники. Після цього люди, яких тримали в одному місці, часом схильні сумнівно сприймати навіть одне одного. Крім того, досить часто потерпілі точно знають, хто передав свідчення про них російським підрозділам. Як наслідок, вони розривають старі соціальні зв'язки, перестають спілкуватися з колишніми друзями та знайомими або навіть намагаються переїхати.
Умови були схожі і в Херсонській області, і в Запорізькій, і в Харківській областях.
Правозахисники досліджували, зокрема, катівні, які росіяни облаштували в ізоляторах тимчасового тримання в Херсоні та Куп'янську, у виправній колонії №66 у Бердянську, а також у поліцейських відділках Нової Каховки та Токмака. Попри те, що в цих місцях є необхідна інфраструктура, росіяни створили там нелюдські умови. Часто потерпілі розповідають про переповнені камери: у чотиримісній, наприклад, могли утримувати близько 20 осіб. Тож багатьом затриманим цивільним доводилося спати на підлозі, іноді навіть без матраців.
Ба більше, документатори зафіксували випадки, коли утримувані в камері могли лише стояти. Усі опитані, чиї свідчення аналізували у звіті, зазначали, що під час утримання вони були позбавлені будь-якої конфіденційності. У частині камер, де тримали опитаних, взагалі не було туалету. Для природних потреб їм зазвичай давали пластикові пляшки, відра або каструлі. Ці ємності стояли в тій самій кімнаті, де й заручники, а виносити їх не завжди дозволяли. Більшість опитаних відзначили й проблеми з питною водою та погане харчування: годували нерегулярно, продукти переважно були несвіжі.
Частина постраждалих отримувала їжу лише в передачах від рідних. Однак для деяких затриманих росіяни взагалі не приймали передачі. Це могло бути "покаранням" за порушення встановлених окупантами правил або спробою приховати те, що вони тримають людину в себе. Багато постраждалих зазначають, що росіяни обмежували також доступ свіжого повітря в камеру.
"Я вийшов 28 травня, але там все одно цілодобово працювало опалення: дві великі товсті труби. Там просто неможливо дихати. Це була як лазня, з якої ти не можеш вийти", — передає потерпілий, якого тримали у виправній колонії №66 у Бердянську.
Військові та інші силовики використовують доступ до свіжого повітря ще й як додатковий елемент тиску на затриманих. Документатори отримали низку свідчень про те, як охоронці або конвоїри навмисно закривали "годівничку" — вікно для передавання їжі в дверях камери.
Це віконечко часто було єдиним отвором, через який до приміщення надходило повітря, тож коли його зачиняли, в камері ставало дуже важко дихати. Загалом, покарання через погіршення умов утримання є поширеною практикою серед росіян. Про такі випадки розповіла переважна частина опитаних, яких тримали в окупації в різних областях України. Постраждалі з Нової Каховки, Куп'янська чи Бердянська описують дуже схожі "правила поведінки" в утриманні, манери спілкування з ними охоронців, а також процедури конвоювання.
Вони водночас нагадують типові процедури, характерні для закладів покарань у рф. Наприклад, коли двері камери відчиняють, усі затримані мають стати обличчям до стіни, спертися на неї руками і розставити ноги. Голову й очі потрібно завжди тримати опущеними. Зазвичай людині, яку забирають на допит, надягають на голову шапку або мішок, іноді додатково намотують зверху скотч. Ведуть із зав'язаними руками, у напівзігнутому положенні.
"Виходиш із камери, обличчям до стіни. Тобі відразу пакет на голову надягають, скотчем мотають. Руки назад, надягають наручники. І двоє людей тебе під руки, "в ластівку" витягують", — розповів потерпілий із Куп'янська.
Також непоодинокі випадки, коли конвоїри навмисно створювали ситуації, щоб затримані "самостійно" травмувалися: дорогою на допит людину з мішком на голові могли штовхнути в стіну або зробити так, щоб вона спіткнулася на сходах. Подібні схеми допитів і катувань Правозахисники зазначають, що більшість опитаних перенесли тортури — не знущалися хіба що з "цінних" полонених або зовсім хворих.
Документатори зафіксували кілька випадків, коли окупанти викрали та утримували жінок з онкозахворюваннями. До них майже не застосовували фізичного насильства, проте знущалися психологічно та не давали можливості регулярно приймати необхідні ліки. Багатьох затриманих у різних містах катували схожими методами. Навіть спеціальні елементи тортур повторювалися.
Найчастіше людей били: руками, ногами, гумовими кийками, дерев'яними битами, прикладами зброї. Іноді використовували для побиття те, що було під рукою, як-от книжки чи пластикові пляшки з водою. Затримані також розповідали про специфічні тривалі побиття: вони не становили прямої загрози життю, але від постійного впливу терпіти їх було неможливо, згадують опитані.
"Вони брали звичайну пластикову водопровідну трубу і били. Спочатку начебто нічого страшного, але коли вони так хвилин 10 роблять, ти готовий померти там", — передає один із постраждалих.
На всіх окупованих територіях до затриманих застосовували електричний струм. Потерпілих могли бити електрошокерами під час обшуків, затримань або в камерах. Водночас найгіршими були тортури струмом на допитах. Більшість опитаних згадують це як найгірший досвід за весь час утримання.
"Привів мене туди. Каже: "Сідай на підлогу, обіпрись на стіну спиною, ноги вперед". Мені капці зняли і на пальці клеми накинули. Каже: "Розповідай: поліція, СБУ, "атошники", кого знаєш?". І починає бити струмом", — згадує потерпілий із Мелітополя.
Аби посилити страждання затриманих, клеми, якими подавали струм, під'єднували до найчутливіших частин тіла: пальців, вух, сосків, геніталій. Постраждалі зазначають, що окупанти робили перерви в тортурах — щоб людина не знепритомніла і частково відновила чутливість пошкоджених ділянок тіла. Крім того, тортури ненадовго зупиняли, щоб жертва усвідомила своє становище і стала більш поступливою, переказують постраждалі слова росіян.
Військові, які катували опитаних, часто чергували види тортур, щоб заподіяти більших страждань. Одну з жінок протягом чотиригодинного допиту били по потилиці пляшкою з водою, душили кабелем, надягали на голову пакет і затискали рот і ніс, погрожували електричним струмом, приставляли до голови зброю і стріляли поруч.
"Уже на другому чи третьому ударі я почала відчувати, що з головою щось [не так — ред.]. Напевно, розбили, бо був сильний біль, в очах усе біле. Почало нудити, паморочитися. Я короткочасно втратила свідомість. Тоді вони починали робити щось інше", — згадує жінка.
Усі опитані розповіли про постійний психологічний тиск на них та інших утримуваних. Документатори неодноразово фіксували випадки парних допитів, коли одночасно затримували, допитували або катували рідних чи близьких друзів. Постраждалих постійно залякували, погрожували вбивством або каліцтвом. Поширені також випадки імітації страт.
"Мене спеціально били при ній [дружині]. Потім вони вивели її в іншу кімнату, а мені двічі стрельнули з пістолета біля вуха. Їй сказали, що все — мене розстріляли", — розповідає один із постраждалих.
Правозахисники зазначають, що така імітація вбивства пов'язана з ризиком незапланованого пострілу, а отже, безпосередньо загрожує життю жертви. Більшість задокументованих випадків аналітики однозначно оцінюють як катування — російські військові, силовики та їхні підлеглі свідомо завдавали затриманим сильних страждань.
Потерпілі із Запорізької, Херсонської та Харківської областей розповідають, що затриманнями та допитами зазвичай керували представники ФСБ.
Часто вони були вдягнені в цивільне, проте мали при собі елементи військового спорядження, як-от взуття, і не показували своїх облич. Для цього або вони самі одягали балаклави, або зав'язували очі потерпілим, або все разом.
"ФСБ займається затриманням людей, збором інформації, допитами. Вони всі завжди в цивільному, пересуваються на автомобілях без номерів — просто чорна табличка", — зазначає опитаний із Херсона.
Крім "ефесбешників", допити і так звані слідчі дії проводили військові, які називали себе представниками збройних формувань "Л/ДНР" або поліцейськими. Часом вони лише психологічно "готували" затриманого до зустрічі з ФСБ.
"Протягом 6 або 7 годин до кімнати заходили різні так звані представники нової поліції. Кожен із них розповідав мені відчайдушну історію про те, які вони бідненькі, як вони голодували, як їм грошей не давали. І як вони пішли працювати на росію, щоб врятувати людей тощо", — згадує один із постраждалих.
Охоронців і конвоїрів у незаконні місця несвободи часто набирали з місцевого населення. Іноді це були люди, які раніше відбували покарання за кримінальні правопорушення. Вони добре знають тюремну культуру і використовують найгірші практики у своєму ставленні до цивільних затриманих.
Деякі опитані розповіли про "навчання" місцевих, які погодилися працювати на ворога в таких катівнях. Після цього зазвичай режим утримання посилювався: забороняли спілкування між камерами, ретельніше перевіряли передачі від рідних, частіше влаштовували обшуки. За словами дослідників, росіяни та їхні підлеглі координували свої дії не тільки на рівні одного місця утримання, а й між різними такими об'єктами.
Так, зафіксовано випадки, коли затриманих перевозили на місце несвободи в іншому населеному пункті та передавали охороні дані про причини їхнього затримання. У деяких випадках затриманих позначали як "політичних" або обвинувачених у сприянні руху опору чи співпраці із ЗСУ. Тоді до такої людини на новому місці ставилися суворіше. Така система "тортур" є частиною загальної політики терору на окупованих територіях, — зазначають правозахисники.
Зазвичай ці місця працюють відкрито, іноді навіть підкреслено демонстративно. Місцеві мешканці знають не лише про те, де утримують викрадених людей, а й що там із ними роблять. Окупаційна влада вкорінюється через страх, цілеспрямовано руйнує соціальні зв'язки в громадах і взаємну довіру між людьми.
Сили рф встановлюють контроль над соцмережами та Інтернетом, щоб обірвати зв'язки людей в окупації з підконтрольними Україні територіями. Це суттєво ускладнює збір свідчень про злочини росіян. Водночас частина потерпілих поступово втрачає віру в те, що винні будуть покарані, принаймні, в недалекому майбутньому, тож виявляють дедалі менше бажання свідчити про пережите.
