Фотозона у Мелітополі. фото телеграм-каналу окупантів
Окупований Мелітополь уже чотири роки живе в умовах системного тиску — від зміни освітніх програм до примусової паспортизації та інформаційної ізоляції. Про те, які процеси запускає тривала окупація і до чого це може призвести, розповів історик, професор Українського католицького університету Ярослав Грицак в інтерв’ю Radio NV.
За його словами, дослідження соціологині Оксани Міхеєвої, яка вивчає ситуацію на тимчасово окупованих територіях, свідчать про тривожну тенденцію: йдеться не лише про русифікацію, а й про глибший процес — радянізацію.
Атомізація і страх
Грицак зазначає: на окупованих територіях суспільство поступово «розпадається» на окремі ізольовані осередки. Люди дедалі менше довіряють одне одному, звужується коло спілкування, в якому можна почуватися в безпеці. Часто це лише родина та найближчі сусіди.
Читайте також: За літери — з власної кишені: як новий мовний «закон» у Росії змушує підприємців із Мелітополя платити чималі суми за вивіску
Для Мелітополя ці спостереження звучать особливо впізнавано. У місті, де посилилися доноси, фільтрації та публічні «показові» процеси, обережність стала нормою. Люди намагаються не обговорювати політику навіть із давніми знайомими, а відкрита проукраїнська позиція може коштувати свободи.
Цікавий момент, на який звертає увагу історик: на окупованих територіях «своїх» нерідко впізнають за суржиком. Українська мова викликає підозру, тоді як суржик стає своєрідним маркером належності — формою тихого впізнавання одне одного.
Правило трьох поколінь
За словами Грицака, Росія має стратегічну мету — закріпити російську мову та російську ідентичність на захоплених територіях. Однак за чотири роки цього зробити неможливо.
«Є правило трьох поколінь», — каже історик. Перше покоління — дорослі та молодь, які виросли в незалежній Україні, — навряд чи повністю змінять свою ідентичність. Втрати можливі, але вони обмежені.
Більш вразливі діти. А найбільші ризики — для онуків, якщо окупація затягнеться на десятиліття. Саме тому для таких міст, як Мелітополь, ключовим чинником стає тривалість окупації. П’ять–десять років — це один простір для відновлення. Одне-два покоління — зовсім інша реальність.
Чому Мелітополь — не Донецьк
Грицак підкреслює: території, окуповані після 2022 року, відрізняються від Донецька та Луганська, які перебувають під контролем Росії з 2014 року. Тоді з Донбасу масово виїхали інтелігенція, підприємці та середній клас, що суттєво змінило соціальну структуру регіону.
У Запорізькій області, до якої входить Мелітополь, ситуація інша — окупація «надто свіжа». Місто зберігає людський потенціал, зв’язки, пам’ять про довоєнне життя та досвід існування в українському правовому й культурному просторі.
Історик також зазначає, що майбутнє навіть давно окупованих територій не є визначеним наперед. У разі повернення під контроль України та масштабних інвестицій можливі демографічні й соціальні зміни.
Для Мелітополя висновок очевидний: боротьба триває не лише за територію, а й за час. Чим довше триває окупація, тим глибшими можуть бути наслідки для суспільних зв’язків, довіри та ідентичності.
Однак «правило трьох поколінь» — це не вирок, а попередження. Поки живе перше покоління, яке виросло в незалежній Україні, зберігається й фундамент для відновлення.
🟦 Команда РІА Південь працює, щоб ви знали правду.
Ми щодня збираємо важливі новини про Запоріжжя та окуповані території, спростовуємо фейки російської пропаганди, розповідаємо про проблеми ВПО та допомагаємо їх вирішити.
Якщо наша робота важлива для вас — підтримайте редакцію донатом.
Підтримати редакцію
Джерело
