Український Мелітополь. Архівне фото з відкритих джерел
Тридцять років фактичного розділення, власні органи влади, збройні формування та російські військові, які мали забезпечувати збереження усталеного порядку. А потім — стрімка зміна ситуації, після якої колишня система управління Нагірним Карабахом припинила існування. Чи може щось подібне статися в окупованому Мелітополі? І що в такому разі чекає на російських переселенців, колаборантів та українців, чиї будинки й підприємства опинилися в чужих руках?
Приводом для такого порівняння стала колонка азербайджанського журналіста Мубариза Асланова для РБК-Україна, опублікована до річниці перемоги Азербайджану у війні 2020 року. Автор пропонує Україні вивчити досвід повернення територій, розмінування та відновлення зруйнованих населених пунктів.
Однак для Мелітополя не менш цікавим є інше питання: що відбувається із системою окупаційного управління, її представниками та новими жителями, коли держава втрачає контроль над захопленою територією?
Тридцять років створювали свою систему — і втратили її за добу
Нагірний Карабах опинився в центрі збройного конфлікту ще на межі 1980–1990-х років. Після першої карабаської війни регіон, міжнародно визнаний частиною Азербайджану, фактично перебував під управлінням невизнаної вірменської влади. Азербайджан також втратив контроль над прилеглими районами.
У 2020 році ситуація різко змінилася. За 44 дні війни азербайджанська армія повернула значну частину раніше втрачених територій. За підсумками угоди про припинення вогню в Карабасі розмістилися близько двох тисяч російських миротворців.
Але їхня присутність не зберегла колишній порядок. У вересні 2023 року Азербайджан провів військову операцію, яка тривала близько доби. Збройні формування Карабаху погодилися скласти зброю, а невизнані органи влади згодом оголосили про припинення свого існування.
У квітні 2024 року розпочалося дострокове виведення російських миротворців. Reuters повідомляло, що завершення їхньої місії супроводжувалося закриттям російсько-турецького центру моніторингу припинення вогню.
Система, яка існувала десятиліттями, втратила контроль над територією за надзвичайно короткий час.
Мелітополь перебуває у принципово іншій військово-політичній ситуації. Росія безпосередньо окупує українське місто, має значно більші військові ресурси та використовує захоплену частину Запорізької області як важливу ланку постачання свого угруповання на півдні України.
Тому повторення карабаського сценарію не можна вважати прогнозом. Але можна уявити його наслідки: російська армія втрачає можливість утримувати Мелітополь, окупаційна адміністрація припиняє роботу, а українська влада відновлює контроль над містом.
Куди подінуться російські чиновники та силовики
У перші місяці окупації Мелітополя російська влада активно використовувала місцевих колаборантів. Їм передавали адміністративні посади, керівництво комунальними підприємствами та установами.
Згодом Москва почала замінювати частину місцевих управлінців приїжджими чиновниками.
РІА Південь проаналізувало понад 60 кадрових призначень в окупаційних адміністраціях і так званих міністерствах. За підрахунками редакції, у 2026 році понад 70% ключових посад обіймали приїжджі управлінці, тоді як частка місцевих скоротилася до менш ніж 30%.
У разі стрімкої втрати Росією контролю над Мелітополем саме ці структури можуть розпочати евакуацію одними з перших.
Російські чиновники, співробітники спецслужб, поліції та інших силових відомств, чия діяльність безпосередньо пов'язана з окупаційною адміністрацією, опиняться перед необхідністю залишити місто або зіткнутися з наслідками своєї діяльності відповідно до українського законодавства.
Частина місцевих колаборантів також може спробувати виїхати разом із російськими структурами. Інші, ймовірно, залишаться, розраховуючи уникнути кримінальної відповідальності.
Однак сам факт проживання в окупації чи роботи в цивільній установі не означає вчинення злочину. Українському правосуддю доведеться встановлювати конкретні дії кожної людини, відокремлюючи добровільну співпрацю із загарбниками від діяльності, необхідної для забезпечення життя населення.
Що буде з росіянами, яких переселяють до Мелітополя
За роки окупації Росія не обмежилася заміною чиновників. Москва послідовно створює умови для переїзду на захоплені території власних громадян.
Російським учителям, лікарям та іншим фахівцям пропонують роботу, виплати й житло. Питання залучення нових кадрів і надання їм службових квартир обговорювали й під час нещодавнього візиту першого заступника керівника адміністрації президента РФ Сергія Кірієнка на окуповану частину Запорізької області.
При цьому йдеться не лише про тимчасові відрядження. Деякі приїжджі перевозять сім'ї та планують залишитися надовго.
Така політика має безпосереднє відношення до міжнародного гуманітарного права. Стаття 49 IV Женевської конвенції забороняє державі-окупанту переміщувати частину власного цивільного населення на окуповану територію. Міжнародний комітет Червоного Хреста роз'яснює, що заборона поширюється не лише на примусове переселення, а й на заходи держави, які заохочують такий переїзд.
Якщо Україна відновить контроль над Мелітополем, російські програми переселення та видані окупаційними органами документи не зможуть автоматично забезпечити приїжджим право на постійне проживання в місті.
Частина громадян РФ може виїхати самостійно, особливо якщо їхня робота, житло й доходи залежать від існування російської адміністрації. Іншим доведеться вирішувати питання законності перебування в Україні.
При цьому громадянство чи національність самі по собі не можуть бути підставою для колективного вигнання. Правовий статус кожної людини має розглядатися індивідуально, з урахуванням українського законодавства та міжнародних зобов'язань.
Тут необхідно враховувати принципову відмінність від Карабаху. Після азербайджанської операції у вересні 2023 року регіон залишили понад 100 тисяч етнічних вірмен — переважно місцевих жителів, багато сімей яких жили там поколіннями. Їхній масовий виїзд супроводжувався серйозними побоюваннями щодо безпеки та прав населення.
У Мелітополі ж окремою проблемою стане доля громадян держави-окупанта, які переселилися туди після російського вторгнення. Це не тотожні ситуації, хоча обидві показують, наскільки різко може змінитися демографічна картина після зміни влади над територією.
Чиї квартири та будинки займуть мелітопольці, які повернуться
Питання нерухомості може стати одним із найболючіших після звільнення міста.
З 2022 року окупаційна влада послідовно створює механізми вилучення та перерозподілу української власності. Будинки й квартири оголошують «безхазяйними», підприємства включають до російських реєстрів, а майно українських власників передають новим користувачам.
У листопаді 2026 року РІА Південь оприлюднило нові переліки майна, яке окупанти пропонують в оренду. Серед об'єктів — бази відпочинку в Кирилівці, елеватор, аптеки, приміщення українських компаній та нерухомість «Нової пошти».
У деяких документах російські чиновники прямо вказують колишніх українських власників.
Після звільнення Мелітополя виникне необхідність перевіряти рішення окупаційних органів, відновлювати права законних власників і розбиратися з нерухомістю, яка за роки окупації могла неодноразово змінити користувачів.
Особливо складними виявляться випадки, коли в чужих будинках оселилися сім'ї, які не брали безпосередньої участі в захопленні майна, або коли нерухомість передавалася через ланцюжок угод.
Але російська реєстрація власності не означає, що Україна зобов'язана визнати законними рішення окупаційної адміністрації.
Читайте також: «Безхазяйне» майно в Мелітополі: HRW зафіксувала тисячі справ про конфіскацію житла на окупованих територіях
Російські паспорти, школи та документи: що доведеться змінювати
За майже п'ять років окупації Росія глибоко перебудувала повсякденне життя Мелітополя.
Українські державні установи замінено російськими структурами. У школах діють російські освітні програми. Роботу підприємств, соціальні виплати, реєстрацію автомобілів і нерухомості окупанти прив'язали до російських документів.
Якщо українське управління буде відновлено швидко, зміни торкнуться практично кожної сфери міського життя.
Потрібно буде відновити роботу українських судів, поліції, органів місцевого самоврядування, освітніх закладів і державних реєстрів.
Окремим завданням стане перевірка документів, виданих під час окупації: свідоцтв про народження та смерть, відомостей про шлюби, медичних записів, документів про освіту та власність.
Тут державі доведеться враховувати інтереси громадян, які не могли відмовитися від оформлення російських документів без ризику втратити медичну допомогу, соціальні виплати або можливість працювати.
Особливо складним буде повернення дітей до української освітньої системи. Ті, хто пішов до першого класу після 2022 року, вже кілька років навчаються за російськими програмами. А підлітки, які закінчують школу, могли практично не вивчати українську історію та літературу відповідно до національних освітніх стандартів.
Чи повернуться до Мелітополя ті, хто виїхав у 2022 році
Відновлення контролю над територією не означає негайного повернення всіх її жителів.
Після війни 2020 року Азербайджан розпочав масштабну програму відновлення звільнених районів. Будуються дороги, житлові комплекси та аеропорти, організовується повернення раніше переміщених азербайджанців.
Однак розмінування залишається однією з головних перешкод для безпечного заселення територій.
На півдні України масштаби мінного забруднення та руйнування інфраструктури також визначатимуть швидкість відновлення нормального життя.
Для Мелітополя додатковою проблемою стане економіка. До повномасштабного вторгнення місто було промисловим, торговельним і транспортним центром регіону. За роки окупації підприємства втратили колишні ринки, частина виробництв зупинилася, а транспортні та господарські зв'язки були переорієнтовані на Росію.
Багато мелітопольців, які виїхали у 2022 році, вже кілька років живуть в інших регіонах України та за кордоном. Їхні діти навчаються в нових школах, дорослі знайшли роботу, сім'ї облаштували побут.
Навіть після звільнення міста рішення про повернення залежатиме від безпеки, наявності житла, роботи, медичної допомоги та перспектив для дітей.
Чому Азербайджану вдалося змінити ситуацію через 30 років
У своїй колонці для РБК-Україна Мубариз Асланов підкреслює значення віри суспільства у відновлення територіальної цілісності та власні сили.
Але азербайджанський сценарій не можна пояснити лише впевненістю в перемозі.
За десятиліття Баку суттєво модернізував збройні сили, зміцнив співпрацю з Туреччиною та наростив військові можливості. Війна 2020 року змінила співвідношення сил, а подальші події показали обмеженість російського впливу в регіоні.
У 2023 році Росія вже вела повномасштабну війну проти України. Її миротворчий контингент у Карабасі не став перешкодою для встановлення Азербайджаном повного контролю над регіоном.
У випадку Мелітополя подібний різкий перелом міг би відбутися лише за суттєвої зміни військової та політичної обстановки: ослаблення російського угруповання, порушення його постачання, зміни співвідношення сил або появи інших обставин, які роблять подальше утримання міста неможливим.
Жоден із цих варіантів не гарантований. Азербайджанський досвід не дозволяє передбачити строки або спосіб звільнення українського півдня.
Однак він показує, що навіть багаторічне існування окупаційних інститутів, власних збройних формувань і зовнішньої військової присутності не робить встановлений порядок незворотним.
🟦 Команда РІА Південь працює, щоб ви знали правду.
Ми щодня збираємо важливі новини про Запоріжжя та окуповані території, спростовуємо фейки російської пропаганди, розповідаємо про проблеми ВПО та допомагаємо їх вирішити.
Якщо наша робота важлива для вас — підтримайте редакцію донатом.
Підтримати редакцію
Джерело
