Російські окупанти у своїй жорстокості можуть змагатися зі своїми попередниками — німецькими фашистами. Борючись із найменшими проявами інакомислення, вони не дають пощади ні жінкам, ні дітям, ні літнім людям.
Практично щодня в Мелітополі пропадають люди. Городяни знають, що це справа рук рашистів, які перманентно проводять зачистки в окупованому місті.
Під особливим прицілом молоді чоловіки. Саме з них росіяни ліплять терористів і звинувачують у страшних злочинах. Але від свавілля не застрахований ніхто. На підвалі може опинитися будь-хто — не залежно від статі та віку.
6 травня цього року були викрадені журналістка Ірина Левченко та її чоловік Олександр. Близькі та знайомі деякий час не знали, що сталося, згодом з'ясувалося, що Ірину та Олександра затримано на вулиці російською окупаційною владою.
Левченко добре відома мелітопольцям — вона багато років писала про рідне місто для місцевих газет, проте кілька років тому вийшла на пенсію.
Запорізька обласна організація Спілки журналістів України опублікувала на своєму сайті звернення з проханням звільнити Ірину Левченко та її чоловіка, закликавши боротися за це міжнародні спілки журналістів.
На сайті запорізької спілки журналістів опубліковано слова сестри Ірини Левченко, Олени Руденко, яка розповідає, що Олександру вдалося передати близьким записку: "У ній він написав, що його тримають в одній із катівень на вулиці Чернишевського в дуже страшних умовах. Ми спробували передати йому речі та продукти, але їх не прийняли і нікого до нього не пустили. Олександра звинувачують у тероризмі і збираються судити. З Іриною зв'язку ніякого немає, де її тримають невідомо".
Періодично мелітопольці дізнаються про долю своїх близьких — здебільшого з повідомлень пропагандистських ЗМІ, що розповідають про "подвиги" фсбшників і поліцейських, які викрили небезпечних злочинців. Відбувається це не відразу, а після обробки затриманих і примусу їх до зізнань у недосконалих злочинах.
Але, на жаль, є й ті, про яких місяцями немає жодних звісток. Чи живі ці люди, ніхто не знає…
