Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук (всі фото: Віталій Носач / РБК-Україна)
Про перспективи перемир'я, скорочення кількості нардепів, монобільшість, вибори, настрої в парламенті, поїздки депутатів за кордон – читайте у великому інтерв'ю голови Верховної Ради Руслана Стефанчука.
"Ми чітко усвідомлюємо, що ми вже, вибачте, "на продльонці", – каже Стефанчук в розмові з РБК-Україна. Спікер має на увазі, що нинішня Рада "пересиділа" вже рік – чергові парламентські вибори за календарем мали би відбутися ще влітку 2024-го.
Однак російська агресія та воєнний стан унеможливлюють проведення виборів, тож обраним ще 2019-го, за геть інших обставин ,депутатам доводиться працювати і далі.
Втім, з часом їх стає дедалі менше. За словами Руслана Стефанчука, при офіційній чисельності в 399 нардепів (конституційна чисельність – 450), постійно на роботу ходять десь 340-350. Решта – чи то втекли за кордон, чи знаходяться за гратами, чи просто кудись зникли.
Разом з тим, наполягає спікер, парламент зберігає повну функціональність, більше того, в ньому досі є "монобільшість", вже призабутий політичний термін 2019-го. Хоча для ухвалення рішень по спірних питаннях, які не об'єднують сесійну залу повністю, пропрезидентській "Слузі народу" вже давно не обійтись без підтримки інших фракцій та груп.
Так чи інакше, вибори, про які в кулуарах час від часу починають активно говорити, за воєнного стану відбутися точно не можуть, наголошує Стефанчук. Втім, за його словами, в непублічному режимі депутати вже давно займаються розробкою перехідного законопроекту, за яким пройдуть перші поствоєнні вибори – коли така можливість з'явиться.
Втім розмову з головою Верховної Ради РБК-Україна почало все ж не з суто парламентських справ, а з головного – питань щодо війни та її завершення.
Відеоверсію розмови з Русланом Стефанчуком дивіться невдовзі на YouTube-каналі РБК-Україна, далі – читайте її текстовий виклад.
– Чи бачите ви реальні шанси на те, що в найближчі місяці вдасться досягнути припинення війни або хоча б тривалого перемир'я?
– Це позиція України, яку ми чітко підкреслюємо з першого дня цієї жахливої неспровокованої війни, де Україна є жертвою, а Росія є агресором. Україна хоче миру понад усе, але не миру будь-якою ціною. Тому ми докладаємо всіх зусиль для того, щоб ця війна завершилася справедливим миром.
І тому ви знаєте, що і президент України Володимир Зеленський, і все вище військово-політичне керівництво, ми чітко заявляємо: Україна готова до того, щоб почати з 30-денного перемир'я, і сісти говорити про перспективи завершення цієї війни. Але, ще раз говорю, перспективами завершення цієї війни має бути сталий мир, а не капітуляція України. Тому що ті, скажімо так, спроби, які інколи нав'язуються Україні – це не те, що Україна потребує.
Тому що за всіма канонами міжнародного права, міжнародного порядку, за який сьогодні бореться Україна, завершення війни повинна диктувати жертва агресії, а не агресор. Тому що агресор буде диктувати свої цілі, які він хоче досягти, а ми відстоюємо трошки інше.
– Від багатьох співрозмовників як в Україні, так і в Європі, РБК-Україна багато разів чуло, що найоптимістичніший строк хоча би для припинення вогню – це приблизно осінь, тому що до цього моменту Путін вважатиме, що у нього є час, можливості, ресурси, люди, гроші, щоб намагатися захопити ще шматок української території. Ви з такими міркуваннями згодні?
– Я згодний з тим, що Путін намагається знайти межі дозволеного. І допоки йому не б'ють по руках, він буде продовжувати це робити. Ми це чітко бачимо і по операції на Курщині, і по операції, яка була біля Києва. Як тільки йому починати бити по руках, як тільки починати говорити мовою, яку він розуміє, він припиняє це робити. Поки цього усвідомлення не буде в усьому світі, що з Путіним домовитись неможливо, можливо тільки прийняти його умови – це він так це бачить.
Але я глибоко переконаний, що весь світ, тільки об'єднавшись, може сказати "ні", те, що ти робиш, це є воєнний злочин. І ви знаєте, що Міжнародний кримінальний суд висунув вже ордери на арешт і звинувачення Путіну, Львовій-Бєловій та іншим, щодо депортації українських дітей. І це справді має бути спільна позиція.
Але допоки ми будемо вагатися, допоки ми будемо підігравати Путіну – я маю на увазі, "ми" – це не Україна, тому що Україна свою роботу виконує, і на передовій, і в тилу, тому ще це стосується безпосередньо нас. Я хочу, щоб ця ілюзія, ця пелена з очей спала. І щоб всі чітко зрозуміли, що Путін повинен прийняти ті умови справедливого миру, ті умови повернення до міжнародного порядку, які йому повинні чітко і спільно нав'язувати всі міжнародні партнери. Тому що це вірус, це небезпека, це іржа, яка після цього роз'їсть і ваші суспільства, і ваші країни. І хоча б інстинкт самозбереження повинен бути присутній в кожного з них.
– Чому в розпал четвертого року великої війни доводиться пояснювати нашим друзям на Заході такі досить зрозумілі насправді речі?
– А тому, що мені здається, що деякі країни, замість питань безпеки як основного рівня за пірамідою Маслоу, питання безпеки, повернулись до питання політики. Оце найгірше, і це те, що я намагаюся пояснити в тому числі деяким колегам в нашому залі: що до тих пір, поки замість єднання навколо національної безпеки ми почнемо демонструвати якісь політичні речі, у нас великий шанс програти у цій війні.
Ми повинні демонструвати єдність, тому що саме єдність – це той горіх, який до цих пір не може розколоти російський диктатор. І загравати з ним неможливо. Умиротворення агресора приводить тільки до того, що жертв стає більше. Це відомий вислів Черчилля, що умиротворювач – це той, хто годує крокодила, сподіваючись, що він його з'їсть останнім.
Треба кожного дня нашим партнерам нагадувати про це, і не тільки партнерам-політикам, але й нашим друзям з інших суспільств, вони повинні усвідомлювати, що це не десь далеко, це дуже близько. Друзі, воно вже у ваших країнах, ви просто цього зараз не помічаєте.
Я завжди говорю, що Росія веде етапну або гібридну війну. Спочатку вона під якимись європейськими цінностями свободи слова заводить туди свою пропаганду, промиваючи мізки. Після цього під принципами європейського вільного ринку заводить дешеву нафту та газ, скуповуючи політичні сили. А потім вона заводить танки. Це просто та логіка, яку ми всі повинні зрозуміти, вона не мінялася за весь останній період, це треба сприйняти і не можна заперечувати того, що існує в реальності.
– Враховуючи те, що, за словами президента Володимира Зеленського, "Путін показує всьому світу середній палець", чи є сенс України в принципі далі брати участь в якихось переговорних процесах, а-ля те, що ми вже двічі бачили в Стамбулі?
– Дипломатичний трек є одним з важливих треків для настання миру в Україні. І ми це теж повинні чітко усвідомлювати. І тому так, говорити треба. Це ініціював і президент України Володимир Зеленський, він приїхав у Стамбул на зустріч з Путіним. Але говорити мають люди, які приймають рішення. Не якийсь там третій чи четвертий порядок, вони просто формують своє бачення. Такий клуб по інтересах.
Мають говорити люди, які приймають рішення. І тому президент України Володимир Зеленський чітко акцентував: він готовий говорити з Путіним, готовий говорити разом, при підтримці наших партнерів, американських, європейських, тому що це не тільки питання України, це питання світової стабільності.
– Давайте перейдемо до парламентських справ. Чимало народних депутатів втекли за кордон, хтось за ґратами, хтось просто кудись зник, не кажучи про те, що в цьому скликанні апріорі не було мажоритарників від ОРДЛО та окупованого Криму. Словом, завдяки всім цим факторам, реальна чисельність депутатського складу суттєво менша за конституційну. Станом на зараз, скільки в Раді реально діючих нардепів? Наскільки цього вистачає для ухвалення рішень?
– Дивіться, реально у нас 399 народних депутатів. Фактично ви можете побачити за результатами об'єднуючих голосувань. Ця цифра в районі 340-350 народних депутатів, які постійно знаходяться в залі і беруть участь в голосуваннях. Зрозуміло, день від дня вона може коливатися, тому що на це накладаються різні обставини. Але рішення, які об'єднують зал, а таких рішень багато, це питання національної безпеки, євроінтеграційного поступу, наближення до НАТО, політичні заяви – фактично, завжди 300+ голоси в стінах парламенту.
Але це історично мінімальна цифра кількості народних депутатів. Справедливості заради я завжди дякую тим, хто залишився, хто працює, хто не дав можливість втілитися мрії ворога, щоб парламент розбігся, щоб парламент був нефункціонуючим організмом.
Ні, всі тут, з першого дня повномасштабного вторгнення, з 24 лютого, з 7 години 30 хвилин, а перші рішення ми проголосували о 8 годин 8 хвилин. І ці рішення були прийняті конституційною більшістю. Це важливі речі, які творять історію нашої країни.
У нас завжди в Україні, 33 роки є тренд, що депутати погані й негідники – це не так. Тому що це люди, які виконали і виконують свій обов'язок, ту присягу, яку вони принесли на вірність українському народу.
Зрозуміло, що у нас є різні люди. Парламент — це зліпок суспільства.
– Якщо не брати об'єднавчі голосування, а взяти ті рішення, щодо яких є різні погляди – ми вже давно бачимо, що фракція "Слуга народу" без підтримки інших фракцій чи груп не може самостійно ухвалювати ці рішення. Можемо вже визнати той факт, що в українському парламенті немає монобільшості?
– Нам багато закидають, що ми голосуємо чи з тими, чи з іншими силами. Фракція "Слуга народу" – це демократична фракція, в якій рішення приймає кожен депутат. У нас, слава Богу, немає Чечетова, який махає руками так або так. У нас є рішення, які приймаються, обговорюються.
Ми є монобільшість в парламенті, тому що 226+ є. 231 народний депутат зараз у фракції "Слуга народу". І ця монобільшість існує, що не дає підстав нам говорити про те, що монобільшості немає. Ми можемо, на відміну від попереднього скликання, показати перелік депутатів, які входять до монобільшості.
Те, що по тих чи інших питаннях не голосують окремі народні депутати, це їхня парламентська позиція. Але так, по деяких питаннях ми голосуємо, наприклад, разом з "Європейською солідарністю", з "Голосом", з іншими фракціями. По деяких питаннях ми голосуємо з платформою "За життя і мир", з "Довірою", із "За майбутнє", з "Голосом".
Це парламент. І ми тут обговорюємо ті чи інші речі. Тому я, по-перше, дуже ціную, що ми кожного дня працюємо, збираємося з колегами, лідерами фракцій і груп. Ми проходимо по кожному законопроекту. І ми не просто його вносимо в зал. Ми чітко розуміємо, орієнтовно, скільки голосів буде, скільки часу це займе. Тому що спланованість роботи парламенту дуже важлива для того, щоб ми приймали ті закони, які потрібні для країни. І парламент з цим справляється.
Ви бачите, що четвертий рік повномасштабного вторгнення, а парламент функціонує, парламент приймає рішення, в парламенті є дискусія, в парламенті є журналісти, в парламенті є відкритість, в парламенті є можливість говорити, можливість дискутувати. Саме це і називається парламентаризм.
– Враховуючи те, що парламент функціонує із значно меншою навіть списочною кількістю депутатів, не кажучи вже про фактичну, чи немає сенсу повернутися до старих ідей про скорочення кількості депутатів? Враховуючи, що і населення України за роки з різних причин стало суттєво меншим?
– Я вже декілька разів відповідав на це питання, не хочу, щоб це була якась топ-новина. У нас є законопроєкт про зміни до Конституції, який внесений на початку каденції, про скорочення кількості депутатів до 300. Але, на превеликий жаль, в період воєнного стану, а до цього ковід був, у нас не було можливостей, внести, тому що під час воєнного стану ми не можемо голосувати зміни до Конституції.
– А політично були б ваші колеги готові до цього? Уявімо, що немає цих обмежень.
– Я думаю, що це питання дискусії, але я думаю, що в першому читанні дуже велика кількість народних депутатів підтримала це рішення, після цього ми направили до Конституційного суду. Конституційний суд прислав нам зі своїми застереженнями, але я думаю, що ці застереження можуть бути подолані в парламенті. Далі, я думаю, що це питання також може бути винесено.
Ви абсолютно правильно говорите, тому що парламент, його сутність, парламентська природа – це представницька функція. Тим паче за новим виборчим кодексом ми переходимо на пропорційну систему, без мажоритарників, тому якраз представницька кількість повинна бути такою, щоб вона представляла всі верстви населення України, але у відповідній пропорції.
І тому, коли нас було 52 мільйони – 450 депутатів, це було виправдано. Після війни нам треба подивитися, тому що я думаю, що така ідея має право на життя.
– А можна це встигнути до потенційних наступних виборів, щоб вже наступна каденція була меншою за чисельністю?
– Дивіться, все можна встигнути. Питання тільки в тому, як ми і коли завершимо цю страшну війну. Тому це питання не є номер один для України, але дуже важливе в контексті післявоєнного відновлення України.
– Хочу вас запитати щодо настроїв в депутатському корпусі. Від багатьох доводиться чути слова про апатію, яка є в багатьох народних депутатів. Хтось каже, що відчуває, що вже відверто "пересидів" тут. Хтось не дуже розуміє, яке в нього майбутнє буде далі, політичне чи не політичне. Комусь взагалі набридло депутатство, чи він зрозумів, що це не його, хотів би займатися іншими справами, але йому кажуть: залишайся і працюй. І так далі. Наскільки це все так?
– Щоб я сказав, що повальна апатія є в залі – цього немає. Для мене, як для юриста, важливі факти.
Станом на зараз, у нас є тільки одна заява на дострокове припинення повноважень, від народної депутатки Колісник. Інших заяв на припинення повноважень в мене особисто немає.
Що стосується строку, ви знаєте, я відчуваю, що все-таки дуже правильна ідея строковості будь-якого парламенту. П'ять років – це той період, коли парламент повинен перезавантажуватись, повинна заходити якась нова кров. Це дуже правильна ідея, яка закладена в Конституції України, і вона декілька разів виправдовувалась.
Але так склалися обставини. Цього ніхто не хотів, ні я, ні мої колеги. Ми чітко усвідомлюємо, що ми вже, вибачте, "на продльонці".
– Уже пізній вечір, скоро ніч буде, а батьки не прийшли забирати.
– Сто процентів. Тому нам дуже важливо, щоб в Україні відбулися вибори, але не такі "вибори", як вони відбуваються в Російській федерації.
Для нас дуже важливо, щоб ці вибори, які відбуваються в Україні, були визнані демократичними в усьому світі. Це питання номер один.
Тому що Росія проводить "вибори", там щось один раз змінилося… Але навіть подивіться, який меседж: "Путін 25 років у власті". Вони навіть забули, що був такий персонаж, як Мєдвєдєв. Розумієте? Вони чітко говорять, що четверть століття один дід корумпував всю систему у великій країні, і 140 мільйонів для нього – ніщо. І навіть забули, що той Мєдвєдєв десь брав участь в якихось питаннях. Це і є їхнє бачення світу. В них в голові ментальне бачення царської імперської Росії.
Україна завжди була іншою. І тому вибори для України — це питання існування суспільства. І це є дуже важливо. Тому так, ми очікуємо, коли завершиться воєнний стан, коли Верховна Рада сформує правила для того, щоб ми провели цей етап виборів. Тому що це будуть унікальні вибори, яких в Україні ще не було. І вони не підпадають під жодні вибори, які визначені в Конституції. Тому що це не строкові і звичайно не дострокові.
Скоріш за все, вони будуть називатися "строкові вибори, які проведені після завершення воєнного стану". І це буде просто одноразовий закон, який дасть можливість провести ці вибори і потім перескочити на нормальну систему, яку визначено в Конституції і виборчому кодексі.
– Чи не варто вже безпосередньо прямо зараз – або може варто було півроку чи рік назад – зайнятися розробкою цих правил? Уявімо, що раптом вдалося досягнути якогось сталого перемир'я чи мирної угоди. І хоч би щоб законодавчо все було готово.
– А ми тихенько, тихою сапою, оце все проговорюємо. Але ми не хочемо виносити це на політичний рівень. Тому що одразу почнеться: "завтра вибори!" Ми зустрічаємося з членами ЦВК, тому що дуже багато роботи по лінії Центральної виборчої комісії. Зрозуміти де які списки, де хто з людей знаходиться, оновлення реєстрів – це титанічна робота.
Друге, нам треба чітко зрозуміти, як ми забезпечимо голосування наших хлопців і дівчат, які знаходяться на передовій. Як ми будемо проводити вибори на тих територіях, які будуть під тимчасовою окупацією, якщо такі будуть. Ми повинні зрозуміти, як завершиться війна. Ми повинні зрозуміти, як будуть голосувати люди, які знаходяться за кордоном. Тому що дуже багато нюансів пов'язані з їхнім голосуванням, тому що окремі країни чітко забороняють голосування на їхній території, крім посольств тих чи інших країн. Ми повинні зрозуміти, де ми візьмемо фінансування. Ми повинні зрозуміти, як ми сюди запросимо спостерігачів.
Ціла низка питань, на які ми маємо дати відповідь. По кожному з них у нас вже є декілька варіантів.
– Уточніть, "у нас" – це у кого?
– Ми постійно, на рівні погоджувальної ради, на рівні комітетів, проводимо ці дискусії. Просто ми намагаємося не робити їх публічними, тому що як тільки у нас щось почне говорити, всі одразу скажуть: все, побігли на вибори! У нас і так деякі партії фальстартують через день: все, завтра вибори!
Друзі, поки воєнний стан, виборів в Україні бути не може. Так передбачає виборчий кодекс, так передбачає закон про правовий режим воєнного стану. Крапка.
І тому ми повинні виходити з цього, що завершується воєнний стан чи скасовується воєнний стан. Після цього, будь ласка, ми повинні мати чіткі правила, по яких ми проводимо вибори в Україні.
Я думаю, що це буде невеликий закон. Ми максимально будемо покладатися на виборчий кодекс, але все одно повинні бути деякі речі, на які повинна бути дана відповідь. Наприклад, чи це будуть вибори разом, чи це будуть вибори окремо.
– Маєте на увазі, парламентські і президентські?
– Парламентські і президентські, тому що, з одного боку, Конституція забороняє проведення виборів разом, тому, скоріше всього, це будуть роз'єднані вибори.
Друге, наскільки вони роз'єднані? А які перші? Які другі? Тому тут дуже багато питань, на які треба дати відповідь. Але по кожному з цих питань у нас вже прописані плюси, мінуси, що треба зробити Центральній виборчій комісії, що треба зробити іншим нашим колегам для того, щоб, коли цей час настане, в парламенті була готова законодавча матерія, яку ми запропонуємо суспільству.
– В принципі, суспільство, як видається, розуміє, що вибори зараз провести не можна і не треба. Це показують фактично всі соціологічні опитування. Але, якщо уявити, що воєнний стан і активна війна триватиме ще довго, навіть не місяці, а роки, чи може в якийсь момент в суспільстві виникнути запит на вибори? Мовляв, якось вас треба переобирати, бо ви вже занадто пересиділи, хай півроку, рік, півтора, але це вже занадто. Може таке бути? З цього можна якийсь вихід знайти?
– В світі все може бути. Я, як людина, яка до цього прийшла з науки, знаю, що виключати нічого неможливо. В світі можливо все.
Але ще раз кажу, мудрість повинна полягати в тому, щоб ми зрозуміли, що в результаті цих змін ми набудемо і що в результаті цих змін ми втратимо. І просто в порівнянні ми повинні зрозуміти доцільність тих чи інших процесів, явищ, подій і всього іншого. Тому ще раз говорю, український парламент готовий до будь-яких викликів, але ми хочемо, щоб будь-які рішення, які будуть прийматися в Україні, в українському парламенті, приймалися з усвідомленням наслідків і перспектив цих рішень.
Але ще раз кажу, якщо справді ви прогнозуєте на тривалий час (що війна триватиме, — ред.), треба приймати якісь рішення, але давайте подивимося, як будуть розгортатись події.
– Хочу повернутися до настроїв у депутатському корпусі. Одна з численних тем, на яку жаліються депутати, як приватно, так і публічно, це питання відряджень. І жаліються не лише в опозиції, хоча в опозиції більше. Ви справді вважаєте, що депутати постійно намагаються без реально поважних причин якось пробратися за кордон? І чи не є це якимось інструментом вибіркового тиску на парламентарів?
– З початку цієї війни я і для себе, і для всіх поставив одне дуже важливе завдання для міжпарламентської діяльності – вона повинна бути ефективною.
І це, мені здається, абсолютно зрозуміла категорія для усіх, хто займається будь-якою діяльністю. Якщо в твоїй діяльності є коефіцієнт корисної дії, якщо ти працюєш на міжпарламентському треку, в парламентських асамблеях, привозиш рішення, нема питань. Якщо ти працюєш в міжнародних командах, в перемовних командах, в командах, які включені в дипломатичні якісь речі для країни, нема питань.
Але якщо ти мені пишеш заяву: прошу відрядити мене до Сполучених Штатів Америки для участі у виставі "Мами по скайпу", або взяти участь в якомусь спортивному змаганні, спостерігати за ним – вибачте мені, це точно не парламентська діяльність.
– А таке пишуть, я так розумію, ви не з голови це берете?
– Це я не з голови беру.
Ми чітко усвідомлюємо, що за цим дуже мало парламентського. Тому ми чітко визначили правила.
Дивіться, що таке відрядження взагалі? Це ж не дозвіл на виїзд з країни будь-яким способом. Це необхідність. Я, як голова Верховної Ради, який за Конституцією єдиний, хто представляє український парламент у відносинах з міжнародними партнерами, я чітко говорю: я готовий делегувати ці повноваження моїм колегам. І це абсолютно правильно.
У нас є дуже ефективні парламентські асамблеї. Парламентська асамблея Ради Європи, парламентська асамблея ОБСЄ, парламентська асамблея НАТО тощо. Це люди, які їздять і постійно привозять для України якийсь ефект у вигляді заяв, звернень, постійного тримання України в порядку денному.
З іншого боку, є люди, які виїжджають по питаннях, які для мене мало зрозумілі з точки зору коефіцієнту корисної дії для України. І тому, звісно, я не можу давати відрядження. А хочу нагадати, що за період відрядження народному депутату нараховується заробітна плата, навіть якщо він їде у відрядження за власний рахунок, якщо він їде туди не для представлення парламентської функції.
Крім цього, давайте дивитися і на частоту та ефективність цих відряджень. У нас є люди, це, як правило, люди з опозиції, які постійно намагаються їхати. Ще раз кажу, якщо це парламентські речі, ласкаво просимо, їдьте, приїжджайте, діліться своїм досвідом. Є люди, які вважають себе неперевершеними дипломатами, але до останнього часу не подали ні одного звіту про своє відрядження, аж поки я вже сказав: я тобі наступне відрядження не дам, поки ти не привезеш якийсь звіт, воно ж повинно залишитися в парламенті.
Ще раз кажу, для мене вкрай важлива ефективність, а не просто час, який проведений за кордоном. Час, який ти проводиш за кордоном, ти повинен максимально ефективно використати для того, щоб щось змінилося в Україні.
Це не те, що я це до всіх, а не до себе. Я, в першу чергу, це до себе. Тому коли ви бачите всі мої відрядження, то в мене по 30-35 двосторонніх зустрічей, а не просто десь там біля туалету, в коридорі чи ще десь, – двосторонніх зустрічей за два дні. Це коли я очі в очі спілкуюсь, коли я кожного спікера можу в будь-який момент набрати, сказати, яка ситуація в Україні, що робиться, що мені потрібно від його парламенту, які заяви, які звернення.
І це те, що дає ефект. Я дуже хочу, щоб так працювали всі ті, хто виїжджає за межі України. Тому що це та пільга, яка недоступна багатьом з українців.
І тому ми повинні зрозуміти, що депутати такі самі українці і повинні їхати туди з метою привести кумулятивний ефект для України, а не побачити рідних, пити чай в готелі з дітьми своїми і так далі і тому подібне.
У мене є дуже багато що сказати. Але я за єдність в парламенті. Але колись, після цього, я обов'язково напишу книгу.
– Російське керівництво неодноразово заявляло про те, що на їхню думку, єдиним легітимним органом в Україні є парламент і якісь там угоди вони готові підписувати, власне, з керівництвом парламенту. Ви теж бачили ці заяви. Яка ваша реакція, коли ви таке читаєте?
– Я цю реакцію одразу сказав в перший день, коли в перший раз вийшла ця заява. В мене було звернення до ватажка агресорів.
Я чітко сказав, що мені дуже приємно, що нарешті вони почали читати хоча б Конституцію України. Але хай читають її добре, якщо вони свою не вміють читати. Чітко передбачено, що президент України продовжує свої повноваження до вступу на посаду нового президента.
І зараз президент України Володимир Зеленський – це людина, яка є гарантом Конституції, людина, яка представляє Україну в міжнародних відносинах відповідно до Конституції України.
Всі інші їхні рожеві мрії нехай залишать собі. Український парламент – конституційний орган, але він виконує всі ті повноваження, які йому передбачені в Конституції України. І я сподіваюся, що так і буде на довгі віки.
– Наостанок давайте поговоримо про окремі законопроекти. Зокрема, вже досить давно розробляється законопроект щодо демобілізації. Які його перспективи?
– Я вже декілька разів відповідав, що такі важливі речі як демобілізація, без позиції військових український парламент як політичний орган приймати просто не має морального права. Тільки після того, як ми проговоримо з військовими перспективи і наслідки цього рішення.
Тому що історія нам підказує, що таке рішення в Україні приймалося. Приймалося Центральною Радою. Приймалося в 1918 році, коли Порш, тодішній міністр оборони, вніс цей законопроект. І ми дуже добре знаємо, чим все це завершилось в Українській народній республіці. І саме тому, що ми це знаємо, ми дуже обережно підходимо до цих питань.
Але українські військові повинні мати – вони заслужили більше всіх – справедливі правила ротацій, справедливі правила відпусток, справедливі правила соціальної підтримки для них, а в разі загибелі – для близьких і рідних, а які були у них, оце справедливо. Але тут український парламент прийняв все необхідне законодавство. Далі я хотів би, щоб ці правила чітко працювали на рівні військових і вищого військового керівництва.
– Законопроект про множинне громадянство цього тижня має голосуватися в цілому. Чи варто чекати якихось суттєвих змін у фінальній версії?
– Я думаю, ні, тому що це такий більше рамковий закон, який просто дає дуже потужний сигнал усім громадянам України, які зараз знаходяться за межами України: Україна не відвертається від своїх громадян, Україна не змушує вас здавати український паспорт і брати інший, у відносинах з Україною ви назавжди будете громадянами України. І ми чекаємо вас після завершення цієї страшної війни.
Кожен з вас треба в Україні для того, щоб відбудувати Україну. Для того, щоб Україна могла воскреснути після цієї страшної навали з боку Російської федерації. Тому що, на відміну від росіян, які сьогодні святкують один мільйон своїх вбитих, ранених, поранених і так далі, українці боряться і переживають за кожного громадянина України.
І дуже гарно сказав президент, що ми ніколи не будемо своїх громадян як дрова в піч війни кидати. Це дуже правильно. Це інша філософія, розумієте? Це абсолютно інше ставлення до людини як найвищої соціальної цінності.
І тому мені здається, що це те, що ще раз підкреслює, що ми з ними (росіянами, — ред.) різні. Ми знаходимося на різних краях цивілізаційної прірви.
– Парламент нещодавно ухвалив в першому читанні посилення відповідальності за порушення санкцій. Можете пояснити, яка була потреба в цьому рішенні, враховуючи, що історично, ще задовго до великої війни, до санкцій як до інструменту лунало чимало зауважень?
– Я почну з того, що нам дивно вимагати відповідальність за обходження санкцій, які повинні накладати наші партнери, і не вимагати цього для України. Ми завжди говоримо, що, друзі, дивіться, вторинний експорт, імпорт, ви даєте можливість росіянам завозити ті чи інші речі, ми дуже знаємо добре, куди воно йде. Питання тіньового флоту. Це ті речі, які ви повинні карати. Обходження санкцій, оці лазівки ви повинні карати.
А в цей же час Україна не має закону, який карає обходження санкцій. І це абсолютно неправильно.
Саме тому український парламент прийняв рішення встановити в Україні кримінальну відповідальність за обходження санкцій. Те, що це комусь не подобається, те, що це хтось приміряє цей піджачок на себе, це ж неправильно.
Ми не можемо будувати державну політику і міжнародну політику з огляду на інтереси окремих індивідумів. Ми будуємо їх з огляду на інтереси держави Україна. І в цьому повинен бути пріоритет.
І коли починають перегортати старі платівки, які колись були – ти перекидаєш, а текст один і той самий: ви несправедливо вводите санкції до громадян України…
Я просто зробив одну річ. Я звернувся до Ради національної безпеки і оборони з проханням: дайте, будь ласка, перелік санкцій, якщо такі були, які накладені з 2014 по 2019 рік щодо громадян України. Я ж тут думав отримати нуль, а я отримав майже 700 громадян України, на яких були накладені санкції з 2014 по 2019 рік.
Розумієте? А законодавство з тих пір не змінилося. І закон про санкції був прийнятий у 2014 році, і підписаний він був президентом, який був у 2014 році, і проголосований парламентом, який був у 2014 році. Цей парламент проголосував тільки, по-моєму, декілька змін, і то вони стосувалися позбавлення нагород, для того, щоб реальних сєпарів чи інших осіб позбавляти державних нагород.
А в усьому іншому український парламент, українські правозастосувачі використовують той закон, який прийшов в спадщину з 2014 року. Той досвід по накладенню санкцій, який прийшов з 2014 року. Тому, друзі, давайте так: або хрестик, або інше.
