Енергодар (фото з відкритих джерел)
Колись енергетичне серце Запорізької області, Енергодар сьогодні перетворився на місце, де панують страх, катування і повний занепад.
Після окупації місто, що пишалося своєю інтелігенцією та високим рівнем життя, опинилося в ізоляції. Люди зникли з вулиць, робота на Запорізькій АЕС паралізована, а звичайне життя замінили обшуки, доноси та допити. Про його життя розповідає "нова газета — Європа".
Підвали, де катують за українські думки
Найстрашніші історії енергодарців пов’язані саме з катівнями. Окупанти облаштували їх у колишніх адміністративних будівлях, поліції, навіть у підвалах житлових будинків. Там людей утримують тижнями без зв’язку, змушуючи зізнаватися у «шпигунстві» чи просто залякати.
«Коли окупанти розповідають, що вони “наводять порядок”, це ж не значить, що вони щось відновлюють… просто на цьому залякують людей», — говорить один із місцевих.
У місті діє система доносів: варто комусь запідозрити тебе у проукраїнських поглядах — і до тебе приходять уночі. Людей катують струмом, душать, змушують записувати відео з «визнаннями».
Колишні в’язні розповідають, що навіть за українську пісню на телефоні можна потрапити в підвал. Енергодар, який колись був містом інженерів, тепер став містом катів і жертв.
— Щонайменше дві тисячі городян через них пройшли. Для міста із 50-тисячним населенням – жахливий відсоток, – згадує Дмитро Орлов, міський голова Енергодару. — Більшість відпустили за певний час. Кого через тиждень, кого через місяць, іншим дали можливість виїхати: перевірку на лояльність, з синцями і ударами струмом, витримали.
Місто-привид із порожніми квартирами
«Енергодар закладали біля теплової електростанції, а потім вирішили будувати й атомну — майданчик уже був готовий», — згадує Марія Михайлівна, колишня працівниця станції.
Після хвиль арештів і втеч у місті залишилося безліч порожніх квартир. Багато хто виїхав, рятуючись від репресій або відмовившись працювати на «Росатом». Їхні оселі тепер займають приїжджі з Росії — військові, «адміністратори», робітники з глибинки.
«Пустих квартир багато, але на продаж виставляють одиниці», — каже Марія Михайлівна. Часто окупанти просто «заселяють» людей у чужі квартири, називаючи це «відновленням справедливості».
Документи підробляють, а власників, які намагаються повернутись, лякають або арештовують. На чорному ринку вже з’явилися схеми продажу українських помешкань «за копійки». У під’їздах стоїть тиша, ліфти не працюють, двори заростають бур’яном. Місто, де колись кипіло життя, тепер нагадує застиглу декорацію після катастрофи.
Життя під контролем і мрія про визволення
Енергодарці живуть між страхом і надією. Без грошей, без стабільного електро- й водопостачання, під постійним наглядом військових. У місті діє жорсткий контроль — перевіряють телефони, листування, навіть дитячі малюнки у школах. А ще — дуже багато мишей!
Енергодарці і раді б не бачити їхнього полчища у своїх квартирах, але не виходить. Цитуємо:
«Було направлено безліч офіційних листів до міністерства будівництва [Запорізької області], а також центрального керівництва фонду капітального ремонту з проханням вжити необхідних заходів та екстрено провести дератизацію. У відповідь фонд пообіцяв провести додаткові заходи щодо винищення гризунів після укладення договору з підрядною організацією. Але підписання договору досі не відбулося».
«Мені здається, що вони просто нашу територію тримають як якийсь обмінний фонд, не вкладаючи туди гроші, щоб рано чи пізно ту розруху, яку вони туди принесли, назад віддати Україні», — каже місцева мешканка.
Попри це, люди намагаються допомагати одне одному, зберігають українські прапори вдома, слухають новини через VPN і чекають. Вони вірять, що деокупація поверне не лише свободу, а й життя.
Раніше ми писали, чому окупанти не змогли і не зможуть налагодити водопостачання на Запоріжжі.
