Фото: Інна Варениця
«Я туди не піду!» — каже своїй мамі підліток Юля. Худенька дівчина в масці лежить на візку. У неї клаустрофобія, пояснює мати і пропонує піти в підземний паркінг. Юля відмовляється. Я вмовляю її хоча б зайти в уцілілу будівлю. Вона лишається надворі. Іншого хлопця років 7–8 підвозять до підвалу. Він хреститься і вже за кілька хвилин зводиться й іде вниз.
Фото: Інна Варениця Юля з мамою
У сховищі душно, але є світло. Діти різного віку, худенькі та бліді, майже всі у масках, сидять на ліжках. Одні під крапельницями, інші чекають.
Фото: Зоряна Стельмах Батьки з дітками перечікують в укритті другу за ранок атаку на Київ
«Люди залишилися під завалами — потрібно швидко розбирати уламки. Дітей вже вивезли в інші лікарні»
«Ми сьогодні тільки приїхали поселятися, ми з дитбудинку, — розповідає Лена. Вона няня Юрчика, якому необхідна складна операція. — Добре, що спустились у сховище. В палаті всі вікна вилетіли».
Фото: Інна Варениця Юрчик і його няня Лена
Юрчик втомлений і хоче їсти, продовжує Лена.
Між ліжками ходить жінка з 2-річним хлопчиком на руках, похитуючи, заспокоює малого. Вздовж його потилиці — величезний шрам-шов. Це Катерина та її син Максим.
У Максима пухлина головного мозку.
«Ми саме вийшли погуляти на вулицю, коли почули перші вибухи. Швидко спустилися в перше ж укриття, яке було в кардіології. І через пʼять хвилин у нас аж штукатурка посипалася, так гепнуло, — згадує Катерина. — Тут було дуже страшно, всі кричали — мами з маленькими дітками».
Максимчик тулиться до мами.
Фото: Зоряна Стельмах Катерина і Максимчик
«Йому зараз дуже погано, в жарі цій сидіти, — продовжує Катерина. — Додому нас не відпускають, бо дуже погані аналізи. Треба крапати (крапельниці). Але оскільки погані аналізи, нам не можна в такий натовп. Тут можна інфекцію підчепити, тож нас переводять в Інститут раку».
Відбій тривоги, ми виходимо на вулицю. Там ідуть натовпом люди – з паками води та їжею. Зустрічаю знайому з дитячим пюре. Прошу її віднести їжу в сховище Юрчику.
На подвірʼї вантажівки й самоскиди завантажують і вивозять будівельне сміття. За день вони зроблять десятки рейсів.
Фото: Інна Варениця
Фото: Інна Варениця
Люди в рукавичках розбирають завали, виносять уцілілі стільці, медичне обладнання та покручені розбиті рами вікон. Дорослі чоловіки й підлітки витягують у ковдрах і покривалах кілограми розбитого скла. Жінки замітають сміття та скалки. Хтось приїхав з дому, а хтось замість працювати поїхав волонтерити. Як, наприклад, Андрій. Він з Броварського району, працює барменом, але відмовився виходити на зміну й поїхав допомагати. Питаю, чи не боїться звільнення. «Байдуже», — каже Андрій.
Фото: Інна Варениця Волонтер Андрій (у білій футболці)
Фото: Інна Варениця
Фото: Інна Варениця
«Тривога! В укриття, всі в укриття!» — по Києву знову щось летить. Як потім з’ясувалося, то був російський дрон-розвідник.
Більшість волонтерів заходять у будівлі дитячого травмпункту та сусідню висотку — там хірургія — і працюють всередині. На вулиці лишаються пожежники й рятувальники ДСНС. Уже кілька годин вони гасять пожежу в зруйнованій двоповерховій будівлі відділення токсикології. Там під завалами можуть бути люди.
Фото: Інна Варениця
Фото: Інна Варениця
Фото: Інна Варениця
Я теж заходжу всередину будівлі травмпункту. На верхньому поверсі є кілька операційних. Мікрохірург Олександр перевіряє лампи над операційним столом. Якщо техніка в порядку, то її вивезуть і працюватимуть на ній невдовзі.
«Я в іншій лікарні був. Як тільки почув — я на операції був, то продовжили без мене, а я приїхав сюди. Тут під час атаки нікого не було, а от у сусідній була операція. Там всюди сліди крові (від порізів уламками скла. — Ред.), розкидані інструменти залишились», — Олександр показує операційну, вікна якої виходять на місце епіцентру вибуху. До удару по лікарні Олександр оперував тут дітей з ампутаціями та з ураженнями й хворобами кінцівок.
Фото: Інна Варениця Мікрохірург Олександр в операційній
Фото: Інна Варениця Мікрохірург Олександр
Загалом у відділенні було двадцять пацієнтів.
«В операційній знаходились діти, анестезіологи, — розказує завідувач відділення отоларингології Юрій Молочек. — Дітей оперували, складні операції були. Дякувати богові, життя дітей врятували. Пацієнти наші всі живі, зупинили кровотечі, стабілізували їх і розподілили по клініках у Києві. Серед співробітників наших є постраждалі, але ніхто не загинув, на щастя. Хоча ми були в епіцентрі того, що відбулося».
Фото: Інна Варениця Операційна, в якій оперували дитину під час ракетного удару
Фото: Інна Варениця
Фото: Інна Варениця
Далі завідувач відділення каже колегам, що вже йдуть збори на потреби лікарні й обговорення на державному рівні, як продовжувати роботу. «Завтра вийдемо працювати!» — радісно каже до керівника співробітниця.
«Настрій у нас бойовий, запишіть!» — каже до мене Молочек.
У лікарню заходить строєм ще група молодиків — вони приєднуються до інших волонтерів і медиків, працюють швидко й злагоджено.
«Тут документи розкидані, то ви їх поскладайте, це історії хвороб пацієнтів, — просить медсестра. Вона зазирає у видерті вибухом рами безвіконних дверей. — А там далі, бачите, холодильник? Там судочки з обідом, бачите? Дайте мені їх, будь ласка».
Фото: Зоряна Стельмах Медсестра просить подати з холодильника судочок з обідом.
Фото: Інна Варениця
Фото: Інна Варениця
Фото: Зоряна Стельмах Зруйнований корпус
Фото: Інна Варениця
З вікна лікарні видно, як обвалився дах у будівлі відділення токсикології, куди безпосередньо влучила російська ракета.
«У них три відділення, там реанімація, діаліз і діти з хронічними хворобами лежали. Навіть не знаю, як вони», — пояснює мені медсестра Аня. Вона разом з трьома тезками-колегами сидить на траві.
«Ви тут працюєте?» — запитую, показуючи на будівлю травмпункту. «Вже не працюємо», — сумно каже одна з них. Ще зранку всі вони лікували пацієнтів у відділенні інтенсивної терапії в будівлі дитячого травмпункту.
Фото: Зоряна Стельмах
Фото: Інна Варениця
Фото: Інна Варениця
«Найжахливіша атака за всю війну»: західні політики засудили черговий удар Росії по Україні
«Три пацієнти в палатах були і двоє в реанімаційній. Але під час тривоги наша заступниця завідуючої щось відчула, каже, давайте всіх дітей вивеземо в коридор. Тож у нас ніхто не постраждав. Постраждала тільки наша старша медсестра», — розповідає медсестра Аня.
«Вона не встигла, виходила саме з кабінету. І лаборантка наша постраждала. У нас в операційній були діти, бо операції почалися до тривоги. А зупинити операцію, коли діти інтубовані і під наркозом, не можна», — доповнює її колега.
Фото: Зоряна Стельмах Старша медсестра Інна отримала поранення уламками скла
Фото: Інна Варениця
Пожежники тим часом нарешті загасили вогонь. Далі рятувальники розпилюють бетонну плиту. Таких плит три. Одна — це дах, а ще дві — другий і перший поверх, а під ним має бути підвал. За попередньою інформацією, під завалами може бути двоє людей. На розпил верхньої бетонної плити йде три години. Поліцейські закривають подвірʼя лікарні на ніч.
Фото: Інна Варениця
Надворі вже темніє — і рятувальники направляють прожектори на місце удару. Екскаватори вантажать уламки бетону на вантажівки, а десятки чоловіків забивають вікна плівкою та ДСП. На території Охматдиту рятувальні роботи триватимуть без перерви.
Фото: Інна Варениця
Фото: Інна Варениця
Фото: Інна Варениця
Фото: Зоряна Стельмах
***
Станом на ранок 9 липня внаслідок масованої ракетної атаки ворога по Києву загинули 27 осіб, серед них 4 дитини, 117 людей постраждали, 7 осіб урятували. Понад 50 людей, серед яких сім дітей, отримали поранення внаслідок російського ракетного удару по Охматдиту. Дві особи загинули.
Розбір завалів триває.
9 липня в Києві оголосили днем жалоби.
Інна Варениця
