Павло Пелих, військовослужбовець бригади «Лють». Особистий архів Павла Пелиха
Павло Пелих, військовослужбовець бригади «Лють». Особистий архів Павла Пелиха"Мабуть, був відразу такий потяг. Ти розумієш, що рано чи пізно усі стануть до лав захищати свою територію, свою землю, тому і вирішив піти".
Павло Пелих, військовослужбовець бригади «Лють». Особистий архів Павла Пелиха
Павло ділиться: воював на Донецькому напрямку, і під час одного з боїв, коли довелось терміново змінювати позицію, його наздогнали російські дрони:
Павло Пелих, військовослужбовець бригади «Лють». Особистий архів Павла Пелиха"20 грудня 2024 року ми знаходилися у місті Торецьк. Ми тримали оборону в одному з будинків. Росіяни почали його атакувати. Він загорівся і нам довелося міняти позицію. І під час зміни позиції, влучив по мені дрон. Я відчув удар по ногах. Ну я ще встояв спочатку, а потім, коли вже був другий і третій удар, тоді я вже не зміг підвестися".
Павло Пелих, військовослужбовець бригади «Лють». Особистий архів Павла Пелиха
Чоловік розповідає, під час обстрілу загубив побратимів, тож рятуватись довелось самотужки.
"Я заліз до старого розбитого будинку. І знайшов там підвал. Я сховався і там вже надав собі допомогу медичну. Я розумів, що мені треба вийти та знайти своїх хлопців. Я уявляв, де я знаходжусь, я був в при свідомості. Проте не міг не йти, не повзти. Ну, потрошку-потрошку я на колінах пробирався від схованки до схованки, коли немає дронів".
Павло Пелих, військовослужбовець бригади «Лють». Особистий архів Павла Пелиха
Так навколішки Павло вибирався три дні й весь цей час — без їжі та води.
"Я шукав воду де міг, так і перебивався. І на третю ніч пішов невеликий дощ. Я зрадів цьому, думав менше буде дронів, та ще й дощ, може я знайду якусь воду. Я почав виходити до своїх. Тоді вже мені ставало погано. Вдалося взяти себе в руки, і я дійшов до точки евакуації. І ви знаєте, приїжджає наша машина, ті хлопці, котрі приїхали шукати саме мене".
Павло Пелих, військовослужбовець бригади «Лють». Особистий архів Павла Пелиха
Павло Пелих, військовослужбовець бригади «Лють». Особистий архів Павла Пелиха
Павло згадує, його одразу евакуювали до стабілізаційного пункту, а згодом і до лікарні. Втім прогнози медиків були не втішні.
"Мене евакували до Дніпра. Там намагалися врятувати ноги, потім — до Луцька в обласну лікарню. На жаль, я довго був з пораненнями, довго вбирався, а це був грудень місяць, ще додалось мені переохолодження. Тому прийшлось втратити ноги". «Тоді здалося, що це все, кінець світу. Далі не буде життя, нічого не буде. Ти розумієш, що нібито ти нічого не зможеш більше робити. Підтримка близьких дала надію, що все буде добре. Близькі сказали, що так, це проблема, але це не трагедія» Павло Пелих, боєць бригади «Лють»
Згодом Павло став на свої перші протези, потім — другі. Каже, все ще є складнощі в пересуванні, тож використовує милиці.
Павло Пелих, військовослужбовець бригади «Лють». Особистий архів Павла Пелиха
Павло Пелих, військовослужбовець бригади «Лють». Особистий архів Павла Пелиха
Павло Пелих, військовослужбовець бригади «Лють». Суспільне Запоріжжя"Не з легкістю, але можу долати бордюри, сходи, навіть можу збиратися по драбині. А права нога, тут нема коліна. Наразі я тільки вчуся ходити, тому в мене коліно механічне. Воно дозволяє мені чи сісти, чи прямо стояти, чи рухатися. Далі я протезуюся і в мене буде стояти електронне коліно, яке буде відчувати темп моєї ходьби, мій баланс і допомагати мені викидувати ногу".
Павло Пелих, військовослужбовець бригади «Лють». Суспільне Запоріжжя
Павло Пелих, військовослужбовець бригади «Лють». Суспільне Запоріжжя
Коли ж буде впевнено стояти на протезах, каже Павло, одразу повернеться до побратимів, у "Лють".
"Я розумію, що на нулі я не зможу вже працювати. Я тільки буду заважати хлопцям. А щось поруч я зможу робити, їм допомагати. Бригада мене чекає. Вони придумують мені різні завдання, які я зможу виконувати. Питають в мене, що я можу і чекають на мене".
