Андрій та Ігор, військові128 ОВМБр «Дике Поле». Facebook/128 ОВМБр «Дике поле»
Ігор та Андрій – військові 128 окремої важкої механізованої бригади "Дике Поле" – 304 дні (понад 10 місяців) перебували в повному оточенні в плавнях на Запоріжжі. На картах DeepState цей район давно зафарбований червоним, як окупована територія. Проте для двох українських захисників це була зона щоденної бойової роботи. Вони коригували удари української артилерії й дронів. Нині захисники проходять лікування та готуються до відпустки.
Про це повідомили в 128 окремій важкій механізованій бригаді "Дике Поле".
До великої війни Ігор був професійним будівельником. Початок повномасштабного вторгнення застав його на роботі в Польщі. Чоловік не одразу наважився повернутися додому, але зрештою не витримав. У квітні 2025 року він був мобілізований.
Військовий 128 ОВМБр «Дике Поле». Facebook/128 ОВМБр «Дике поле»
Луганець Андрій за цивільною спеціальністю електрик, до війни працював на Алчевському металургійному комбінаті. Воювати пішов у 2023 році. Поки Андрій місяцями тримав оборону в оточенні, у березні в окупованій Луганщині помер його батько. Про цю важку втрату боєць дізнався лише після виходу з позицій у червні:
"Це сталося у березні, а повернувся я у червні. Хоча навіть якби не був на позиціях, усе одно не зміг би потрапити на похорон. Росіяни забрали й цю можливість".
Військовий 128 ОВМБр «Дике Поле». Facebook/128 ОВМБр «Дике поле»
На позиції хлопці трималися завдяки міцному зв'язку з командуванням. Щоночі їм доставляли батареї для рацій, воду та їжу:
"Могли замовити будь-що. Але ми з Ігорем любимо готувати, тому просили якісь інгредієнти: особливий кетчуп чи цибулю, щоб наші "ліниві пельмені" хоч чимось відрізнялися від макаронів або мівіни по-флотськи", — каже Андрій.
Про те, що DeepState давно позначив Плавні як окуповану територію, вони радше здогадувалися. Однак російські штурмовики боялися відкрито пересуватися і ховалися по підвалах:
"Усіх, хто намагався пройти повз наші позиції, знищувала мала авіація 128 бригади "Дике Поле", – кажуть військові.
Найважчим етапом за всі 10 місяців став вихід із позицій. Головним викликом була не відстань, а шалений темп, від якого бійці відвикли за час перебування в плавнях:
"Не тому, що він був довгим — усю відстань ми подолали за день. Просто давно не ходили в такому темпі. Але вирішили: якщо вже є можливість, то не будемо ділити дорогу на два дні", — каже Ігор.
А потім була евакуація на квадроциклах — на повній швидкості крізь зону суцільного вогню. Навіть коли на одному з квадроциклів пробило колесо, водії не скинули газ, розуміючи, що кожна секунда зволікання коштує життя:
"Ми були ошелешені майстерністю водіїв. Вражені роботою пілотів. Там стільки російської поторочі побито, що важко уявити. І коли ми доїхали, я подумав: ми й наші хлопці — реально круті", – згадує Андрій.
Нині Ігор і Андрій проходять лікування та готуються до відпустки.
