41-річний вогнеметник і старший стрілець 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, яка тримає оборону на Запорізькому напрямку, «Скорпіон» підірвався на російській міні та втратив стопу. Через безперервний контроль російськими безпілотниками евакуювати його було неможливо. Аби вижити, боєць зважився самостійно подолати шість кілометрів «сірої зони». Попри важку травму, він 40 днів повз полем до найближчої точки евакуації.
Його історію розповідає «Суспільне.Запоріжжя».
До лав Збройних Сил України франківець мобілізувався в липні минулого року. До поранення він безперервно тримав оборону на передовій протягом 213 діб. Каже, що найважчим випробуванням були регулярні обстріли запалювальними сумішами:
«Почали горіти наші посадки, наші бліндажі, і ми не могли нічого з цим вдіяти, тому що за нами спостерігали дрони».
Звичне військове життя для «Скорпіона» змінилося, коли на позиції зник зв’язок. Він вийшов із бліндажа, щоб налагодити його, і наступив на грудку глини, під якою ховалася замаскована міна.
«Я відчув вибух. Підняв ногу, а ноги більше немає», — згадує боєць.
Вибухом чоловікові відірвало стопу. Попри шок, він зумів повернутися в бліндаж, де побратими наклали турнікети. Однак через щільний вогонь і постійні атаки російських дронів евакуація була неможливою. Розуміючи, що через втрату крові та знесилення може загинути, він зважився самостійно подолати шість кілометрів «сірої зони».
«Я вирішив, що найкращий спосіб — це повзти», — розповідає захисник.
«Скорпіон» просувався вперед у кілька етапів, долаючи густі чагарники. У дорозі він був не один — його вели аеророзвідники, які вказували правильний напрямок і скидали з повітря продукти й ліки.
Залишивши на полі бою важку амуніцію, чоловік сховав у кишеню найцінніше — обереги від дітей та Біблію, які давали йому сили рухатися далі.
«Рятувала думка про те, що потрібно повернутися додому, бути живим і не померти тут», — ділиться вогнеметник.
«Скорпіон» дістався до точки евакуації за 40 днів. Спочатку його лікували в Запоріжжі, а потім перевезли до рідного Івано-Франківська, де чекала дружина та троє дітей — 12-річний Андрій, 14-річний Дмитро та 20-річна Вероніка.
Попереду в чоловіка тривала реабілітація та протезування, але головне — він тримає курс на повноцінне життя поруч із рідними:
«Дітей хочу обійняти, поцілувати і продовжити життя», — підсумовує боєць.
Ситуація на запорізькому фронті: ворог намагався просунутись та покращити позиції біля кількох сіл
