«Вайчик», військовослужбовець. Особистий архів Вайчика
На початку повномасштабного вторгнення разом із побратимами "Вайчик" тримав оборону поблизу Маріуполя.
"Прокинулись ми від того, що летіли ракети по Маріуполю та Бердянському аеропорту. Нам дали команду збиратися по повній бойовій і вирушати на захист, на гарнізон Маріуполь. Там ми тримали сектор "А"район дій Збройних сил України, починаючи з весни 2014 року у Луганській області під час війни на сході України, наш батальйон. Це від Приморського до в'їзду в Урзуф".
Чоловік згадує, основним завданням його підрозділу була розвідка.
"На той момент це були звичайні пристрої радянського виробництва, Б8 бінокльрадянський оптичний прилад, розроблений у 1935 році, призначений для спостереження, вивчення об'єктів та оцінки відстані і бусольу військовій справі артилерійська бусоль використовується для топографічної прив'язки, наведення гармат та корегування вогню для спостереження і коригування артилерійських засобів. Потім вже намагалися мавіками, які нам доставлялися за допомогою гелікоптерів, більш якісно та точно вести оборонні дії".
«Вайчик», військовослужбовець. Особиситй архів Вайчика
Згодом, у квітні 2022 року, був прорив на комбінат "Азовсталь". Українські захисники опинились в оточенні окупантів. І прийшло усвідомлення: підмоги не буде, розповідає"Вайчик":
"15 квітня окупанти завдали авіаційного удару по командному пункту, де знаходились наші бійці. Пробили бункер, були загиблі. Після чого в цей же день нам треба було прорватися на "Азовсталь" та далі тримати оборону. Це була дуже важка ніч з втратами. В нас не було ні артилерії, ні авіації, нічого. Лише автомат, РПГРучний протитанковий гранатомет, прикриття якогось не було".
«Вайчик», військовослужбовець. Особистий архів Вайчика
У травні 2022 року разом із побратимами "Вайчик" потрапив у російський полон. Для нього це був початок іншої війни — без зброї, але з постійним тиском на психіку — спочатку в Оленівці, згодом — в таганрозькому СІЗО:
"Таганрозьке СІЗО відрязнялося тим, що там коли відбувалась зміна наглядачів вони любили просто тобі відбивати ноги. Ти стаєш до повного огляду, два рази на день. За те, що ти не гарно сказав “Слава Росії”, чи не гарно співаєш їхній гімн. І просто тобі можуть по ногам бити. В мене після повернення з полону, з ноги відкачували літр рідини, гематома була всередині і доводилось оперувати".
«Вайчик», військовослужбовець. Особистий архів Вайчика
Але страшніше за фізичний біль, все ж таки був щоденний психологічний тиск, ділиться військовий:
"Вмикали і цілий день міг грати гурт "Любе". Росіяни примушували нас книги читати радянські. Ти не можеш зі своїми побратимами тихо помріяти про якусь їжу або спокійно поговорити. Коли перший раз бійці СОУ елітний рід сил, що включає спецпризначенців, рух опору та психологічні операції, які виконують найскладніші завданняуразили в Севастополі кораблі, на наступний день ми вчили віршик про "Севастополь, город русских моряков".
А на допитах російські військові намагались дізнатися більше інформації про події, які самі ж вигадували, згадує "Вайчик".
"Вони вважали, що нам із Запоріжжя по тунелю на "Азовсталь" приносять боєкомплекти і їжу. Так ми їм задали питання: "Так чого ми тоді тут знаходимся в полоні, а не вийшли по тунелю, по якому там танки їздили?
«Вайчик», військовослужбовець. Суспільне Запоріжжя
"Вайчика" звільнили з полону 31 грудня 2022 року. Надалі його чекали пів року реабілітації:
"Після полону проблеми зі шлунком та з ногою були. Одна нога була звичайних розмірів, інша напухла. Пихологічний стан погіршився, сни за полон снилися, що ти знов в полон ідеш. Але сім'я, побратими допомагають, повертаєшся в стрій". «Основний такий момент, що я усвідомив після полону, у козаків воля або смерть. Воля, дуже дорога і цінна штука» «Вайчик», військовослужбовець
Попри все, після відновлення "Вайчик" знову повернувся до "Азову". Каже, іншого вибору для себе не бачив. Сьогодні він знову в розвідці. А вдома на нього чекають дружина і семирічний син, заради яких ця війна має завершитися:
"Ми так само воюємо і за наших побратимів, які перебувають в полоні. Їм там не легше, ніж нам тут. Із Запоріжжя мої друзі загинули, з якими я з дитинства. Ну, як мені сидіти вдома? Що мені робити вдома? Дивитись, як інші воюють, чи дивитись і читати пости про наших військовополонених, чим я їм допоможу? Якщо ми надалі будемо просто дивитись за фронтом, то як зараз Херсон в сітках, буде Запоріжжя завішуватися сітками".
«Вайчик», військовослужбовець. Суспільне Запоріжжя
Нині військовий мріє про те аби якнайшвидше закінчилася війна, але чим він займатиметься після перемоги поки не визначився:
"Щоб війна закінчилася на найкращих для України умовах. Що робити після? Чесно кажучи, не знаю. 10-й рік я живу війною, ну, важко сказати, чим буду займатися. Можливо, і далі буду військовим, можливо, в СММ піду".
