«Крижаний», командир штурмової компоненти підрозділу «Ferrata» Головного управління розвідки Міноборони України. Суспільне Запоріжжя
Про початок великої війни та виходи на бойові
Мені подзвонили: війна почалася. А я кажу: "Що, що, з ким?". Мені у відповідь: "З росіянами". Ну, все. Зараз їм буде торба. Мені все одно було куди йти, чесно кажучи. Я коли… Я кажу — дайте мені сокиру якусь, чи покажіть, де росіяни просто. Що стосується мого, я ставлюсь гостро. Я так потрапив навіть вже в ГУР. Тому що парубок сам по собі такий швидкий, гарячий, ще плюс спортсмен. Моя думка: доля допомагає сміливим. І це правда. І противник це відчуває, що заходять пацани, які зараз будуть робити діло. І дуже часто просто навіть без бою здаються, тому що розуміють, що зараз їх тут будуть рвати.
Про операції в тилу противника
Ми заходили майже на 40 кілометрів. І ти, коли працюєш там, думаєш: ну, зараз, якщо ніжку собі підверну, то, звичайно, авто мене навряд чи підвезе. Але, слава Богу, все відпрацьовували. Дуже сильний психологічний ефект для противника, насправді. Уявіть, 40 кілометрів, там люди живуть своїм життям. Але є військові цілі. Ми працюємо лише по військових цілях, які нас цікавлять.
Військові підрозділу активних дій «Ferrata» Головного управління розвідки Міноборони України. Вид через прилад нічного бачення. Facebook/«Ferrata» І Підрозділ активних дій ГУР МО
У нас навіть була ситуація: ми знищили чотирьох ФСБшників. Прийшла інформація, що вони там знаходяться. Моя група туди втягнулася, знищила будинок разом з ними. Там ще така кумедна історія: ми знали, що там ще трішки вище по селу було 12 кадирівців. І розраховували на те, що вогневий наліт зробимо на ФСБшників і кадирівці прийдуть допомагати їм. Я розставив людей так. Думаю: ну, нормально, зараз ще порубаємося і з кадирівцями. В них 30 років тому росіяни знищили їхніх батьків, будинки, Грозний знищили. А зараз вони прийшли так само до нас додому. Я це дуже сильно не поважаю і мені хотілося з ними повоювати. Коли ми знищили ФСБшників, то вони просто зібралися, розвернулися і втекли.
Сили оборони України — це такий молот, а Головне управління розвідки — це такий скальпель. Тобто це точково де нам потрібно бути, ми там розрізаємо і потім цьому молоту — Силам оборони України — набагато простіше розбивати оборону противника.
Про роботу на надводному дроні
Ми виконали фактично завдання і ще бонусом накришили росіян нормально. А це не може не радувати, як мені здається. Кришити росіян завжди круто. Війна входить в нову фазу. Ми диктуємо умови війни, придумуємо нове і це застосовуємо. Всі зрозуміли, що автомат і чобіт солдата — це не завжди добре. Тому що в нас, на жаль, не такий ресурс мобілізаційний, як противника.
Український надводний дрон «Катран». vpk-mac.com
Дуже важко подавити "Катран" і дуже важко його помітити. Тому що він сам по собі величенький, але ми розуміємо, коли це надводна площина кілометрова — море, наприклад, або це велика річка. Там він, як піщинка плаває. Дуже висока швидкість. І ні разу не було, щоб він був подавлений, або виявлений, навіть.
Працювали в акваторії, росіяни розвідувальне запускають крило, тобто БпЛА чергує просто, облітає квадрат. І ось коло нас він дуже близько пролітав, відносно, десь до 2 кілометрів, він не помітив. У нас йшло декілька бортів, він не помітив ці борти. Плюс на дрон "Катран" ставиться система ППО, коли російські гвинтокрили себе починають нахабно вести — робиться пуск і вони розуміють, що тягатися з такими дронами дуже важко.
Країна наша, не маючи бойового флоту, фактично знищила весь Чорноморський флот. Примусила противника відвести його дуже-дуже далеко. Це все завдяки дронам і "Магура", і "Катран" наші, і системи наші "Нептун". І це вперше в історії.
Про мотивацію
"Кацапйо" — це, в принципі, боягузи й підлі люди. Це все. Це проклята нація, яка буде знищена нами, тому там жодної нормальної людини немає. Це просто якісь тварини, просто середньовіччя. Це дикуни. Вони заходять, ґвалтують, відрізають голову. Це просто дикуни й ми їх знищуємо, тому що зло треба знищувати.
Всі такі імперії як Росія за законами Всесвіту, вони завжди програють. Завжди. Вони на якомусь етапі: найшла коса на камінь. І цей камінь — це Україна для Росії. Це мій дім. Ні Київ, ні Харків, а вся Україна — це мій дім.
Якщо ми втратимо свою країну, то тут почнуться інші речі — як в найстрашніших жахіттях. Тому що я був в Бучі, коли… Ми один із перших підрозділів туди заходили, де ще загиблі цивільні були, така картина не із приємних. Я людина вольова, але одна справа коли солдати гинуть, або противник. Інша справа, коли цивільні гинуть. І в тому числі діти, жінки. Воно викликає не страх, а таку люту ненависть до противника.
Про наслідки "бусифікації"Іронічний український неологізм, що виник під час мобілізації і означає насильницьке заштовхування чоловіків призовного віку співробітниками ТЦК та правоохоронцями в автобуси («буси» від «bus») для їх доставки до військових центрів комплектування
Трішки зараз наслідки "бусифікації" ми бачимо. Насправді де там були втрачені якісь території, або позиції, там навіть не було боєзіткнення ніякого. Тобто, люди просто, там десь ляпнула артилерія, вони зібралися і пішли. Ну, пішли: ми не хочемо воювати, або просто поїхали в СЗЧСамовільне Залишення Частини або місця служби військовослужбовцем без дозволу командування.
Зараз наші люди цивільні, вони допомагають противнику цим. Ці відео, як там цих хлопчиків, ну, не хлопчиків, а дядьків в бусик саджають і всі такі дуже цим невдоволені. В мене є гарне запитання: ви думаєте фронт як буде триматися? Хто буде тримати фронт? Просто люди невдоволені. Мови немає. Я все розумію. А хто буде тримати фронт? Ці люди кричать за перемогу, за кордони 1991 року, але мій чоловік, або брат не піде воювати, а хай там я, чи хтось інший воює. 1
Фронт треба тримати. Треба розуміти, що це ресурс і, на жаль, люди гинуть і люди втомлюються. Треба якось це поповнювати. І я дуже сильно не задоволений тим, що чоловіки у нас, я просто не розумію, поїхати в Польщу і там писати як він шкодує за Україною, яку обстрілюють, Київ, плаче за Київ у Польщі. В мене запитання: як ти спати просто лягаєш? Або виставляє в Інстаграмі, що загинули діти і як йому важко. Послухай, друже, ну, їдь сюди, бери зброю до рук, яєчка, як то кажуть, пробачте, в кулачок збирай, тому що ми чоловіки й ми не можемо вчинити інакше. Треба воювати, це наш дім.
Про плани на майбутнє
Противник має завжди ходити зі страхом, що за ним прийдуть, його знищать і так буде. Поки ми живі, поки є сили, ми будемо знищувати противника всіма засобами на всіх континентах. Ми знайдемо, хто причетний до цього, хто пропагував, хто завдавав болю країні моїй, хто б де не був ми всіх знайдемо і всіх ліквідуємо. Всіх знищимо. Всіх до одного. Скільки для цього не потрібно було часу.
Якщо моє життя закінчиться, то побратими підхоплять і так далі, далі, далі. Це вже така мета, кредо стає, життя розділилося на до і після. Я розумію, що закінчиться війна, навіть якщо завтра я не заспокоюся. Я буду служити, воювати, тобто за наказом, ми будемо їхати й знищувати всіх, тому що ці вчинки такі в них немає терміну давності.
Повну версію інтерв'ю із "Крижаним" — дивіться на YouTube-каналі Суспільного Запоріжжя
