На думку пана Гаді, Сили оборони саме опановують, як застосувати наявні можливості та засоби. Усе це щедро приправлене штабними чварами, постійним опертям на “радянське мислення” на тлі глибоко вкоріненої бюрократії. Тут я одразу згадав рідний штаб – просто один до одного. Хоча навряд чи поважний старший науковий співробітник мав нагоду потрапити в якийсь штаб і дослідити взаємини між структурними підрозділами.
Фото: EPA/UPG
Щодо дій військ, то пан Гаді відзначив погану тактику і брак координації між підрозділами. Якщо з другим я погоджуюся повністю (вершина взаємодії – планова таблиця, про існування котрої забувають, щойно налагоджено взаємодію на місцевості, на макеті чи на карті), то з тактикою, здається, науковець не розібрався: хто звільнив більш ніж половину окупованих противником територій? Марсіани? І те, що медіа не висвітлюють належно тактичних здобутків офіцерів і сержантів, які демонстрували свіжі тактичні прийоми, не означає їхньої відсутності.
Приклади? Ось, будь ласка: кілька днів тому підрозділи Сил оборони дві доби імітували підготовку до штурму Приютного, потім раптовим маневром обійшли село з півночі у напрямку Володиного, не вступаючи з противником у бій. Як кажуть 7 січня – випий мінералки, здивуй печінку. Печінка – 71 МСП 42 МСД, що обороняв Приютне, – щиро здивувалася й усвідомила, що заробила перспективу оточення. А всі штаби – від дивізії до угруповання військ противника «Восток» – побачили перспективу величезних проблем на фланзі свого Старомлинівського вузла оборони. Одночасно із цим олії у вогонь долила 35 бригада морської піхоти, звільнивши Старомайорське. Звісно, ці тактичні дії вигадані і реалізовані не Інститутом міжнародних стратегічних досліджень і Центром нової американської безпеки!
Війна за ініціативу
Загалом група зробила 16 висновків з побаченого та почутого. Я глибоко суб’єктивно поділю їхні напрацювання на дві групи: з чим особисто погоджуюся і з чим – ні.
Погоджуюся з тим, що ця війна – війна піхоти, котру підтримує артилерія. Просування вимірюється десятками метрів. Причин декілька – скуті можливості дій в броньованих і комбінованих бойових порядках. Просування на 1 км слід розглядати як видатне досягнення. Сили оборони мають відчутний дефіцит засобів розмінування, ППО, ПТРК тощо. Жодна армія світу сьогодні не має досвіду прориву глибоко ешелонованої оборони, відповідно – доктрин і настанов на цей випадок.
Фото: EPA/UPG
Мінні поля, котрі противник встановлював упродовж останніх 14–15 місяців, у поєднанні з браком засобів для їх подолання суттєво уповільнюють Сили оборони на обраних напрямках. Ми потребуємо значно більшої кількості засобів, аби робити проходи в мінних полях, зокрема – переносних установок, котрі зможуть застосовувати малі штурмові групи. Комплексність дій військ під час подолання мінних полів – ключ до успіху: розвідка самого мінного поля, засобів, що його прикривають, їх ураження/засліплення, виконання проходів, подолання. Науковці згадали історії, коли наші атаки зупинялися вогнем ворожих ПТРК ще до виходу до мінного поля. Думаю, що про це їм розповідали наші бійці і таке реально могло бути.
Про зайців і черепах. Чи повільно розвивається наступ у Приазов’ї?
Західні науковці стверджують, що систематичного руйнування російської системи оборони на Запорізькому напрямку не було. Чому? Сподіваюся, post mission briefing відбудеться і певні висновки з цього приводу зроблять.
Характер наступальної операції Сил оборони зміниться лише за більш системного підходу до прориву в поєднанні з тиском на морально-психологічний стан персоналу противника, що має призвести до краху російської оборони спочатку на окремих напрямках, а згодом і всього угруповання. За іншого перебігу подій операція перетвориться на нескінченний бій з резервами ворога. Погано навченими та екіпірованими, озброєними північнокорейськими ППШ, але масовими. Синхронізація та координація маневрів тактичних одиниць на полі бою протягом операції залишається однією з вразливостей українських штабів і командних центрів.
Фото: Сухопутні війська | UA Land Forces
Противник має досить добре покриття поля бою ISR (інформація, спостереження, розвідка), без руйнування цієї системи або значного її пошкодження Сили оборони зазнаватимуть втрат.
Система РЕБ противника все ефективніше протидіє ударам РСЗВ HIMARS – придушення GPS суттєво знижує точність. Набуття цієї спроможності противником є важливим аргументом у затримці постачання Силам оборони високоточних оперативно-тактичних ракет ATACMS.
Противник діє в рамках радянсько-російської військової парадигми, демонструючи тактичну адаптивність на низовому рівні, він стійкий в обороні (насамперед військові частини ПДВ).
Переважає в РСЗВ, хоча Сили оборони вже набули переваги у ствольній артилерії. Але цього недостатньо, щоб прорвати оборонний рубіж.
Отримання додаткового озброєння, навіть найбільш сучасного, тих самих ATACMS, не матиме вирішального тактичного впливу. Лише комплексність застосування наявних сил і засобів, детально опрацьована взаємодія між ними під час бою дозволять здобути успіх. Сили оборони, на думку гостей, просуваються цим шляхом, дещо випереджаючи армії кран НАТО, коли ті долали той самий шлях.
Фото: Сухопутні війська | UA Land Forces
Starlink залишається абсолютно ключовим для управління Силами оборони. Це факт. Слід постійно вживати заходів радіоелектронного маскування та кібернетичної безпеки.
Якість підготовки персоналу Сил оборони залишається достатньою, моральний дух – високим, але призов по мобілізації громадян України з різними обмеженнями за станом здоров’я та просто старших за віком чоловіків даватиметься взнаки все дужче.
Я не погоджуюся з тим, що штаби оперативного та вищих рівнів не володіють мистецтвом управління операціями угруповань військ. Операції проводять послідовно, оскільки неможливо підготувати потрібний комплект військ і всебічно забезпечити його майбутні дії, а не через низьку кваліфікацію штабів. А проте, власне зараз тривають одночасно оборонні операції на Куп’янському, Лиманському, Авдіївському та Мар’їнському напрямках, контрнаступальна – на Бахмутському, наступальна – на Запорізькому. І достатньо синхронно. Безумовно, варто запитати: “Навіщо ми сформували Командування Об’єднаних сил?” Але врівноважити це можна тезою про децентралізацію управління, що має свої плюси. «Чому командувач Сухопутних військ керує операцією на Бахмутському напрямку, а не генерує сили та не передає їх командувачу Об’єднаних сил?” – запитання до ГШ, котрий і організовував управління військами.
Фото: Military Media Center
Сили оборони не переходили до стратегії виснаження, завдаючи послідовних вогневих ударів по угрупованню противника. Радянська військова школа, котру штаби тягнуть за собою, передбачає зниження бойового потенціалу противника до рівня, що гарантує успішність операції. Це роблять ракетні війська, артилерія і авіація. Щоб вони реалізували це, треба а) достатня кількість військ, б) боєприпаси, в) розвідувальна інформація належної якості про об’єкти ураження.
Удари по Криму. Війна на виснаження
Згадані західними науковцями касетні боєприпаси реально дозволяють скоротити час на цей етап операції, адже противник має величезну кількість піхоти, котра розгортається на значних площах, а звичайних осколково-фугасних снарядів і бомб у Сил оборони небагато. Лише розм’якшена оборона противника дозволить маневрувати та просуватися швидко.
Фото: Telegram/Zelenskiy
Дослідники згадують про “нездатність Сил оборони проводити складні загальновійськові операції в широкому масштабі”. Тобто вони не побачили, що на фронті більш ніж 1000 км Сили оборони проводять одночасно і досить успішно принаймні шість операцій. Не слід скидати з рахунків проблеми в застосуванні піхоти, її уразливість від ПТРК та інших засобів ураження.
Володимир Кривенко: «У нас нормального дядька, з досвідом, використовують просто до кінця. А я, навпаки, беріг би таких»
Західні аналітики згадують брак артилерії. Я не можу згадати жодну навчальну, навчально-бойову чи бойову операцію, у яких я брав участь на тих чи інших ролях, щоб артилерії вистачало. Це компенсували залученням більшої кількості авіації, збільшенням витрати боєприпасів, навантаження на розвідку чи допустимих втрат своїх військ. Проблема вирішується саме в цьому чотирикутнику.
Сили оборони не атакують противника в чоло, як вважають іноземні дослідники (“прямий наступ на російські позиції”), прикладів нешаблонних тактичних дій більш ніж достатньо – хоча б операція зі звільнення Харківщини. Але на півдні ми маємо радикально іншу оперативну ситуацію.
Загалом для Сил оборони союзники вже підготували 17 бригад чисельністю 63000 бійців, при цьому формат – бригадна тактична група, що є високим класом, адже армій, здатних застосовувати свої війська у цьому форматі, – одиниці у світі. Триває підготовка ще певної кількості саме бригад – основної тактичної частини на полі бою. Група пана Гаді робить правильний висновок – програму підготовки нових бригад слід скорегувати з урахуванням раніше зроблених помилок і реальності на полі бою.
Нації на війні. Американський досвід і українська реальність
Головний висновок дослідників – недостатня військова допомога Заходу (у сенсі кількості озброєння, військової техніки, боєприпасів) не основна причина повільних темпів просування Сил оборони. І тут важко не погодитися. Хоча обсяги військової допомоги та темпи її постачання варто переглянути і пришвидшити.
Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій
