59-річний військовослужбовець 128 окремої важкої механізованої бригади «Дике поле» Олександр під час служби. Facebook/128 ОВМБр «Дике поле»
Спочатку Олександр служив у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади. На Курському напрямку займався розмінуванням територій, щоб піхота могла безпечно просуватися вперед. Одним із найнебезпечніших моментів того часу, згадує евакуацію бойової машини Bradley:
"Витягували Bradley, а по нас працювала артилерія. Тягнеш через болото і чекаєш — влучить чи ні. Слава Богу, не влучило. І машину витягнули, і всі залишилися цілі".
Згодом чоловік перевівся до 128 окремої важкої механізованої бригади "Дике поле". Там він став піхотинцем і понад два місяці обороняв Степногірськ.
"Думав, що тут буде трохи спокійніше, але спокій нам тільки сниться. Степногірськ добре знесли. Хлопці наші ще тримаються там. Рідко коли буває затишшя — постійно FPV-дрони, обстріли, міномети, "Гради", КАБи. Все летіло
Військовослужбовець 128 окремої важкої механізованої бригади «Дике поле» Олександр. Facebook/128 ОВМБр «Дике поле»
У свої 59 років Олександр разом із побратимами тримав оборону, ніс боєкомплект і виконував ті самі завдання, що й молодші військові. Зізнається, найбільшим випробуванням були не фізичні навантаження, а постійні обстріли та психологічне напруження:
"Немає такої лютої людини, щоб нічого не боялася. Усім буває страшно, особливо в перші дні. Потім уже звикаєш, втягуєшся і працюєш далі", — сказав військовий.
Олександр, військовослужбовець 128 окремої важкої механізованої бригади «Дике поле». Facebook/128 ОВМБр «Дике поле»
Після виходу зі Степногірська Олександра вивели з бойових позицій. Військовий пройшов нетривалу реабілітацію у Східниці на Львівщині, після чого повернувся до служби. Там його перевели до підрозділу забезпечення, де нині разом із побратимами він готує все необхідне для військових, які залишаються на передовій:
"Я не просився, командування перевело. Зараз ми готуємо хлопцям їжу, боєкомплекти й усе необхідне. Потім це доставляють на позиції дронами. Робота дуже важлива, бо люди постійно хочуть їсти. Пакуємо медикаменти, усе передаємо туди".
Олександр, військовий 128 ОВМБр «Дике поле». Суспільне Запоріжжя
Нині до звільнення за віком чоловіку залишилося трохи більше як місяць.
"Найбільша мрія — повернутися до родин. У мене вона велика. Дружина, п'ятеро онуків, два сини, донька. Один син теж військовий, офіцер, старший лейтенант… Хочу зібрати усіх за одним великим столом", — ділиться Олександр.
