Батько, мати та тітка Валентини Грушко. Державний архів Запорізької області
Про початок Другої світової війни та окупацію
Батько пішов на фронт одразу, але вони потрапили в оточення. Він якось вибрався і різними шляхами дістався дому. Своїх уже було не наздогнати — відступили далеко, а в селі вже господарювали німці. Куди ж дінешся? Він і потрапив до поліції. Працював там.
Справа щодо Івана Кияна. Державний архів Запорізької області
За яких умов репресували батька Валентини
Мені було лише три місяці, коли він пішов з дому. У 1943 році село звільнили, і всіх чоловіків, які були в поліції чи в чомусь завинили, затримали. Мама казала, що їх відвезли до Новоолександрівки.
Вона взяла мене на руки й пішла до сільради по довідку — батько просив підтвердження того, як він поводився під час окупації та що саме робив. У сільраді тоді працював учасник війни, який зустрів її словами: "А що ж ти хотіла? Ти ж знаєш, ким він був". Мама відповіла: "Знаю, тож нехай дадуть довідку, у чому саме він винен".
Там був наш бухгалтер, добрий чоловік на прізвище Куркула. Він заступився: "Ні, Іване Григоровичу, ви не праві. Іван нічого поганого не робив. Навпаки — намагався допомагати людям, попереджав про небезпеку та облави. Він нікого не зрадив. Пишіть довідку, як усе було насправді".
Документ видали. Мама його відвезла спершу туди, де тримали батька, а потім їх усіх переправили у Вільнянськ і згодом — на фронт. Такі люди тоді потрапляли до штрафбатів, на передову.
Справа щодо Івана Кияна. Державний архів Запорізької області
Де загинув батько Валентини
Він дійшов аж до Австрії й загинув під час боїв в Альпах. Коли мама отримала сповіщення про його смерть, із фронту якраз повернувся сусід — він тоді ще зовсім молодим хлопцем був. Каже мамі: "Тьотю Нюсю, а я бачив дядька Івана вбитого". Вона питає: "Де ж ти його бачив?" А він: "В Альпах. Ми відступали, і я побачив, що сусід лежить…" Знаєте, мені все життя так хотілося туди поїхати, але ніколи не було зайвих коштів. Не судилося.
Справа щодо Івана Кияна. Державний архів Запорізької області
Що казали місцеві про батька після війни
Якось одна жінка розповіла мені: "Валю, а ти знаєш, нас твій батько, дядько Іван, віз під конвоєм аж у Вільнянськ. І каже нам: "Дівчата, хочете — тікайте. Обабіч дороги висока кукурудза. Я буду стріляти, але в повітря, по вас не поцілю, не переживайте”. А вони, каже, сидять ззаду й відповідають: "Дядьку Іване, ви то не будете стріляти, а хто знає, хто там попереду чи позаду нас? А як ті почнуть? Поранять — і будемо в тій кукурудзі помирати. Везіть уже, куди доля закине".
І багато хто мені казав, що батько нічого поганого не робив. Хоча була у них подружка ще з молодості, то вона маму постійно "поліцайкою" обзивала. Я вже коли підросла, запитала в мами, чому та жінка таке каже. Тоді вона мені все й розповіла.
Іван Киян на сторінках книги » Реабілітовані історією». Книга » Реабілітовані історією»
Про реабілітацію батька
Мама була ще жива, коли я прийшла додому й кажу: "Мам, а ти знаєш, що батька реабілітували?" Вона не повірила: "Та ти що! Звідки дізналася?" А я знайшла його випадково. Шукала наших односельців у книзі "Реабілітовані історією", бо чула, як багато людей репресували ще з 30-х років. Просто загорілася цією ідеєю, хоча мені ніхто не підказував.
І там я знайшла батька. У книзі було навіть його фото, якого ми ніколи не бачили — саме такий, яким він був тоді. Для мене це була неймовірна радість. А дочці тієї сусідки, що маму все життя обзивала, я сказала: "Передай матері, що мій батько реабілітований!"
Валентина Грушко. Суспільне Запоріжжя
«Я навіть передати не можу, яка я була задоволена. А як розповіла мамі, вона просто розплакалася і каже: «Скільки ж я через це пережила…» Валентина Грушко
Більше — дивіться у відеоінтерв'ю.
