Поховання військового. Суспільне Запоріжжя
Хуан Давід Гереро Почеков з Колумбії і його побратим Луїс Феліпе Вієйра Толедо Порто з Бразилії загинули, захищаючи Україну на Запорізькому напрямку. Нині їхні родини проходять різні шляхи: рідні Хуана чекають на репатріацію його тіла, тоді як батько Луїса вже поховав сина у Львові. За кожною з цих історій – складний бюрократичний та логістичний процес.
Як повертають додому тіла легіонерів, хто оплачує перевезення тіла чи праху та коли іноземних добровольців ховають в Україні – з'ясовували журналісти Суспільного.
Історія перша: про добровольця Хуана Давіда Гереро Почекова
Родичі колумбійця Хуана Давіда Гереро Почекова все ще сподіваються на повернення його тіла на батьківщину. Юнак став бійцем 108-ї окремої Кодацької бригади ТрО три роки тому, коли йому було 19 років.
Хуан Давід Гереро Почеков. Особистий архів «Велеса»
Хуан Давід Гереро Почеков був вмотивованим і швидко здобув авторитет серед інших іноземних добровольців, проходив службу вже за другим контрактом, розповідає командир підрозділу 108-ї бригади ТрО на позивний "Велес":
"Друг Гереро ще під час заповнення необхідних документів швидко влився в колектив, користуючись перекладачем і ставлячи різні запитання. Він був молодим, ініціативним військовослужбовцем. Дуже швидко засвоював інформацію та навички, які йому передавали командири й сержанти. Завдяки цьому було набагато легше налагодити комунікацію та взаємодіяти з іншими хлопцями, його земляками".
Хуан Давід Гереро Почеков. Особистий архів «Велеса»
Земляки називали добровольця "Овега Негро" (Чорна вівця), адже за їхніми звичаями це символізує впертість та цілеспрямованість. Він любив Україну, збирався отримати громадянство, залишитися тут жити й забрати до себе рідних, згадує "Велес":
"Коли хлопці починали жартувати, він завжди говорив: “Я українець!”
Командир підрозділу 108-ї бригади ТрО на позивний «Велес». Суспільне Запоріжжя
Життя добровольця Хуана Давіда Гереро Почекова обірвалося в січні цього року під час штурму на Запорізькому напрямку. Та юнака досі не поховали, бо його тіло поки неможливо забрати з поля бою. Через це ТЦК та СП не мають офіційного підтвердження його загибелі, а відтак і рідні не отримали сповіщення, пояснює офіцер ЦВС (військово-цивільного співробітництва) бригади Кирило Абрамов:
"Створюється сповіщення тоді, коли надходить інформація про загибель військовослужбовця, і його тіло вже евакуювали із зони бойових дій. Потім уже його мають направити до ТЦК та СП, який призивав цього військовослужбовця в Україні та розподіляв до бригади. Навіть іноземці оформлюються до бригади через українські ТЦК. Далі уповноважені органи зв'язуються з родичами та вже повідомляють про загибель".
Кирило Абрамов. Суспільне Запоріжжя
Доки позиції не будуть відбиті, а рештки евакуйовані, юридичний процес репатріації для родини з Колумбії залишається заблокованим. Проте навіть після евакуації тіла стартує новий етап процедур, каже судова експертка Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру (НДЕКЦ) МВС Анна Стрижак:
"Ми будемо проводити оцінку генетичних ознак ДНК на досліджувальних матеріалах. Для дослідження використовуємо біологічні матеріали, які містять клітини з ядрами, тобто ті, які несуть генетичну інформацію: насамперед це кров, букальний епітелій, слина, кістки, м'язи, м’які тканини, зуби, волосся з цибулиною, сперма та контактні сліди на речах і предметах".
Анна Стрижак. Суспільне Запоріжжя
Проте найбільша проблема — отримати ДНК-зразки від родичів. Для деяких країн ця процедура стає логістичним тупиком, каже керівниця програми ідентифікації жертв війни фонду Romulus T. Weatherman Foundation Ірина Хорошаєва:
"Якщо це Америка — це нереально. Немає там представництва, яке може взяти ДНК у родин. Австралія, Колумбія, Бразилія — так само. Якщо ми говоримо про європейські країни, ще реально здати ДНК, і воно автоматично потрапляє в нашу систему геномної інформації".
Ірина Хорошаєва. Український тиждень
Юридично розв'язати це питання іноземці можуть, наголошує офіцер Центрального управління цивільно-військового співробітництва (ЦВС) Генштабу на позивний "Маестро":
"Рідні загиблого військового можуть самостійно приїхати в Україну за власний кошт, доручити це уповноваженому представнику родини або звернутися по допомогу до дипломатичних установ".
Історія друга: про добровольця Луїса Феліпе Вієйра Толедо Порто
Деколи іноземних воїнів ховають в Україні. Найчастіше це відбувається за їхньою останньою волею. Тоді процес поховання має інший алгоритм.
Поховання Луїса Феліпе Вієйра Толедо Порто. Особистий архів Сергія
Торік у Львові поховали 25-річного бразильця Луїса Феліпе Вієйра Толедо Порто, який служив у лавах 31-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Леоніда Ступницького та загинув на Запорізькому напрямку.
Луїс Феліпе Вієйра Толедо Порто. Особистий архів батька Луїса
Луїс Феліпе Вієйра Толедо Порто дістав поранення несумісні з життям, розповідає Сергій, його побратим:
"Була велика втрата крові. Через дві години ми його евакуювали. Я та мій побратим зустрічали евакуаційний транспорт уже біля шпиталю й діставали Луїса з автівки. Він тоді ще був живий. Ми застали його останні подихи".
Сергій. Суспільне Запоріжжя
Назавжди залишитися в українській землі – таке рішення ухвалив Луїс ще за життя, згадує його побратим Джонатан:
"На бойові завдання ми виходили окремо, тому в той трагічний день мене не було поруч із ним. Проте я добре пам’ятаю його розмову з батьком. Луїс тоді сказав, що в разі загибелі хотів би спочивати саме у Львові, бо це місто йому неймовірно подобалося. Так воно зрештою і сталося".
Джонатан. Суспільне Запоріжжя
Луїс Толедо, батько загиблого захисника, поліціянт у відставці, каже, що не міг не дослухатися до останньої волі сина:
"Його рішення завжди були свідомими та дорослими. У наших розмовах він казав: якщо з ним станеться найгірше, він хотів би залишитися тут, в Україні. Кров моєї родини пролита на українській землі, тож тепер частина нас – теж українці. Мені важко жити з цією втратою, але я пишаюся своїм сином-героєм".
Луїс Толедо, батько загиблого. Особистий архів батька
Сьогодні батько живе спогадами про останні дні спілкування з сином:
"Ніколи не забуду його останнє привітання з моїм днем народження. Син написав, як сильно мене любить, ми ще встигли трохи поспілкуватися. А буквально за кілька днів він загинув. Коли його побратим повідомив цю жахливу новину, я спершу заціпенів і не вірив. Але згодом почав збирати речі, щоб вирушити в Україну й провести сина в останню путь".
Батько та син праворуч. Луїс Толедо
На запитання, чи важко тепер буде приїжджати на могилу сина за понад 10 тисяч кілометрів, батько відповів:
"Ні, зовсім ні. Україна дала мені набагато більше, ніж забрала".
Поховання Луїса Феліпе Вієйра Толедо Порто. Особистий архів Сергія
Про поховання іноземних добровольців в Україні
Якщо іноземного добровольця ховають в Україні, то військова частина працює з головами місцевих громад і ТЦК та СП. Прощальна церемонія та військові почесті для них такі самі, як і для українських воїнів. Витрати повністю покриває держава, зазначає Володимир, начальник секції ЦВС 31-ї ОМБр:
"Транспортування фінансує Міноборони, а виконує його евакуаційна місія “На щиті”. Наша військова частина залишає заявку на їхньому спеціальному сайті, і вони перевозять тіло від моргу (після СМЕ) до місця спочинку. Усі наступні організаційні моменти на місці координує ТЦК та СП спільно з місцевою владою".
Володимир. Суспільне Запоріжжя
Якщо ж тіло легіонера з якихось причин не забирають родичі, чи він був сиротою, тоді українська сторона та іноземні дипломати шукають вихід разом, каже офіцер цивільно-військового співробітництва (ЦВС) Генштабу з позивним "Маестро":
"Тіло можуть або репатріювати на батьківщину для поховання за місцевими звичаями, або ж ми пропонуємо поховати іноземного захисника в Україні. У такому разі це відбувається за місцем його призову чи на Національному військовому меморіальному кладовищі".
«Маестро». Суспільне Запоріжжя
Навіть якщо рідні полеглого не виходять на зв'язок, його обов'язково проводжають в останню путь з усіма державними та військовими ритуалами.
Логістика "На щиті" та які правила авіаперевезень
На репатріацію кожного загиблого іноземного воїна Міністерство оборони України виділяє з бюджету близько 400 тисяч гривень.
До цього процесу також залучають Міністерство закордонних справ України та його дипломатичні установи, які виступають міждержавним містком.
Логістика «На щиті». Фото: Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв
Етап транспортування починається з передової: автомобілі-рефрижератори служби "На щиті" везуть тіло до Києва. Потім долучається ритуальна фірма, яка надає труну, оформлює атрибутику та доставляє вантаж зі столиці до літака. Під час авіаперельоту труну зазвичай ніхто не супроводжує. Натомість для урн із прахом процедура інша, пояснює представниця Romulus T. Weatherman Foundation Ірина Хорошаєва:
"Коли йдеться про тіло, воно летить самостійно за митною декларацією. Вантаж прибуває в країну призначення, де його забирає людина, вказана в документах. Проте прах обов'язково має хтось супроводжувати — або члени родини, або, як це найчастіше буває, представники нашої фундації".
Однак не всі міжнародні авіаперевізники транспортують загиблих воїнів. Існують певні правила, каже Ірина Хорошаєва:
"Якщо на рейс уже зареєстрована жива тварина, тіло загиблого на цей борт не візьмуть. Також є жорсткі технічні вимоги: труна має бути цинковою, а інколи — ще й у спеціальному вакуумному пакеті. Це необхідно, щоб гарантувати абсолютну безпеку на борту або в транзитній зоні аеропорту".
Аеропорт. Facebook
Паралельно з технічною підготовкою військові забезпечують юридичний супровід, каже офіцер ЦВС (військово-цивільного співробітництва) бригади Кирило Абрамов:
"Наше завдання — це передача особистих речей та нарахування всіх належних виплат. Коли військовослужбовець вважається зниклим безвісти або згодом визнається загиблим, його грошове забезпечення депонується на рахунках військової частини, бригади. Після ідентифікації тіла родичам передають його речі, а кошти перераховують на їхні рахунки".
Кирило Абрамов. Суспільне Запоріжжя
Витрати на подальше транспортування тіла територією іноземної держави Україна вже не покриває. На допомогу приходять міжнародні благодійники, або ж рідні беруть на себе, зазначає Ірина Хорошаєва:
"Якщо літак прибуває, умовно кажучи, до Каліфорнії, то безпосередньо до рідної домівки загиблого ніхто не привезе. Далі родині потрібно або наймати внутрішній авіарейс власним коштом, або організовувати наземне перевезення. Крім того, багато що залежить від минулого бійця: якщо у своїй країні він мав статус ветерана, місцеві ветеранські організації можуть допомогти безплатно отримати місце на військовому цвинтарі. Якщо ж на батьківщині чоловік до війни був цивільним, питання купівлі ділянки на кладовищі зазвичай повністю лягає на плечі родини".
«На щиті». Суспільне Запоріжжя
Про загиблих добровольців із РФ та Білорусі
За іншим принципом держава діє щодо добровольців із Росії та Білорусі, які захищають Україну. Якщо такий боєць гине, його репатріація на батьківщину є неможливою, каже офіцер цивільно-військового співробітництва (ЦВС) Генштабу з позивним "Маестро":
"Родини, які перебувають на території Росії та Білорусі, офіційних повідомлень про смерть не отримують. Зрозуміло, що й тіла до цих держав ніхто не передаватиме. Зазвичай таких військовослужбовців ховають в Україні".
Та якщо родина бійця проживає за межами Росії чи Білорусі, тоді враховують думку рідних, зазначає "Маестро":
"Коли близькі люди мешкають у безпечних країнах — у тій же Європі чи Америці — командування обов'язково контактує з ними. У ході комунікації з'ясовується воля родини щодо місця, форми та умов поховання їхнього родича".
