Анастасія Дяченко-Рослик, блогерка родом із Запорізької області. Суспільне Запоріжжя
Нині рідні для Анастасії села, перебувають під тимчасовою окупацією РФ. Сама ж Анастасія проживає у Києві. Саме тут жінка виявила несподіваний факт: такі звичні слова як "цеберка" чи "басейна", котрі вона з дитинства використовувала у своєму спілкуванні, у столиці не розуміють:
"Я переїхала в Київ, почала працювати з людьми з різних регіонів і почала розуміти, що ми одне одного не розуміємо. Ніби всі говорять українською, але разом з тим мої слова для них новенькі, деякі слова вони не чули взагалі. Я вже просто почала грати в цю гру. А ти знаєш, що це таке? А ти знаєш, що це таке? Всі знають, що таке "філіжанка", або що таке "файно", або хто такий "вуйко". А що таке "сапеткаплетений кошик із двома ручками", що таке "чуваливеликий мішок", що таке "цеберкавідро" чи "басейнавикопаний та забетонований колодязь для привозної води", ніхто не знає, виявилось".
Серед українців може побутувати думка, що на Запоріжжі говорять лиш російською або ж суржиком, та це не зовсім правильно, переконана Анастасія:
"У нас безперечно є суржик, ним теж говорять, але більшість із слів або просто народні, які не мають стосунку до російської мови, або українські розмовні, які є в словниках. Для мене стало відкриттям, того що оце нав'язування, що Запорізький регіон — говорить російською мовою. В мене вся родина говорить українською мовою, бабусі, дідусі, дяді, тітки, сестри, всі, хто в районі, в області — всі українськомовні. Мій тато прожив все своє свідоме життя в Запоріжжі, він не перейшов на російську мову".
Строката історія регіону та мовні впливи
У кожному селі, селищі та маленькому містечку України є своє мовлення. Унікальне, неповторне, не схоже на інші, навіть сусідні території. Не виняток — і Запорізька область. На її землях віками співіснували найрізноманітніші народи, котрі впливали один на одного — і на мову теж:
"Тут дуже строката історія, оскільки мовні впливи, які є на території немаленької нашої області, досить значні. Ну, звичайно ж, це російська мова, і це пов'язано не лише із Радянським Союзом і перебуванням України у складі Російської імперії. Це і гагаузька мова, це і грецька мова, і болгарська — тобто різні мовні впливи, залежно від того, як були компактно розселені представники тих чи тих етносів", — розповіла доцентка кафедри української мови Запорізького національного університету Оксана Меркулова.
Оксана Меркулова, доцентка кафедри української мови Запорізького національного університету. Суспільне Запоріжжя
Розташована серед безкрайнього моря різнотрав'я, у сухому й величному степу, Запорізька область не могла не перебрати на себе особливості так званого "степового говору":
"Степовий говір порівняно з іншими українськими говорами розвинувся найпізніше, оскільки ці землі заселялися пізніше і, відповідно, різні племена сюди заходили і різні, скажімо, представники різних етносів. Степовий говір — це безпосередньо контакти з покордонням".
Степовий говір
За словами науковиці, степовий говір може проявлятися у різних варіаціях, зокрема:
- субституція або ж заступлення одного звука іншим: Хведір (Федір), канохвета (конфета) або навпаки фалити (хвалити), фіст (хвіст);
- акання або заміна ненаголошеного звука "о" звуком "а": галава (голова), малако (молоко);
- пом'якнення "р" наприкінці слова чи складу: сахарь (сахар / цукор), базарь (базар), церьква (церква);
- приставлення звуку "г": гиндик (індик / индик), Гадеса (Одеса);
- третя особа дієслів другої дієвідміни із закінченням "е": ходе (ходить), робе (робить);
- лексичні зміни або новоутворення: алкогольня (магазин, де продається спиртне; назва поширена у Пологівському районі), спецурик (те ж саме, але на Правобережжі Запорізької області), банок (фінансова установа — банк, назва із Кінських Роздорів), баран-баранець-бараняра (найбільш солодке місце в кавуні, його середина); синенькі (баклажани)
- тюркізми — запозичені або утворені за зразком тюркських мов слова: баштармак (тризубні вила, якими відділяють полову від зерна), бутиль/бутильок (дво-, три-, чотирилітрова скляна посудина для рідких продуктів);
- вказівні частини: оночки або ось-ось-осічки (на кшталт "ось там");
Щоби не забули нащадки
Таку особливу вимогу треба плекати й зберігати, переконана Оксана Меркулова, бо у цьому — місток порозуміння між поколіннями:
"Зберігати будь-що, що стосується мовного портрету культурології певної спільноти, певної групи людей — зараз це, скажемо так, наше спільне завдання, оскільки, коли ми повернемося на ту ж Пологівщину, невідомо. Ми повернемося, але коли ми повернемося, хто там залишиться і як люди говоритимуть? Ми маємо це зберігати для того, щоби не втратити в майбутньому зв'язок".
Знайомити із самобутньою українською говіркою вирішила й Анастасія Дяченко-Рослик. Для своєї аудиторії жінка розробила словничок із місцевими словами та їхнім поясненням:
"В останній час, протягом року якась туга за своїм селом дуже зросла. І в мене ця ідея давно крутилась. Я давно записувала ці слова, слова свого дідуся, слова своєї бабусі. У мене невеличкий блог. Бачу 15 000 переглядів, люди діляться, і я виклала відео з бабусею. Як носій цієї мови, саме цієї. І воно, як то кажуть, залетіло. Це в мене такий, знаєте, поклик душі. Я це робила для себе, того що мені я переживаю через всю цю ситуацію, воно всередині крутиться і мені важливо було десь його вилити".
Словник запорізької говірки від Анастасії Дяченко-Рослик. Instagram/danastka_1
Такі відео знайшли відгук у серцях тих, хто родом із Запорізької області, але вимушений був покинути рідний дім через війну. Вони — тепла згадка про дитинство та юність, спогад про свою затишну оселю й сімейне коло. Місцева говірка житиме доти, доки нею спілкуються, і жеврітиме у палких запорізьких серцях, допоки про неї пам'ятають.
