Зруйнована російськими обстрілами будівля у прифронтовому Оріхові на Запоріжжі, 25 листопада 2025 року. Максим Савчук/Суспільне Запоріжжя"У нас були обстріли дуже сильні вночі. Ми боялися, що ми не зможемо прокинутись. Ми відбули Паску, я ще працювала в Оріхові на заводі на хлібозаводі. Сплановано було. У нас завжди сумка була зібрана, завжди. Найнеобхідніші речі. Тому не скажу, що поспіхом, але була проблема з заправкою. Бензин ми шукали. Не планували їхати далі, ніж Запоріжжя. Ми сподівалися, що це закінчиться швидко… Їхали в нікуди», — розповіла Дар'я Скидан.
Дар’я Скидан. Суспільне Запоріжжя
У Оріхові залишився чоловік Дар'ї Віталій — він поїде за п'ять днів після своєї родини, а невдовзі долучиться до війська.
Зруйнована російськими обстрілами будівля у прифронтовому Оріхові на Запоріжжі, 25 листопада 2025 року. Максим Савчук/Суспільне Запоріжжя
До рідного дому в Оріхові родина ще не раз поверталася: слідкували за будинком, поступово вивозили сімейні фотографії та побутову техніку:
"Ми думали, що повернемося. Ми думали, що швидко закінчиться війна. Ми навіть декілька разів їздили, дах перекривали. Ставало гірше. Обстріли почали і вдень бути, дуже страшно було їздити. Останнього разу я їздила 19 грудня. Останній раз. Тоді ми попали під обстріл, недалеко від машини розірвався снаряд. І більше не хотілося туди повертатися, страшно. Тому що діти у Запоріжжі. І мама може з батьком не вернутися".
2022-2023: "Діти трішки почали звикати до того, що ми не вдома. І забувати про дім"
Діти подружжя Скидан Єва та Микола. Особистий архів Дар’ї Скидан
Перша квартира у Запоріжжі була неподалік парку відпочинку, куди діти нетерпляче просились піти разом із батьками:
"Діти трішки почали звикати до того, що ми не вдома. І забувати про дім, де вони росли. Діти завжди чекали мій вихідний, щоб піти у Дубовку. Це було дуже… Особливо, що Єві в осени день народження, можна було вже хоч трішки собі дозволити якоїсь радості".
Діти Єва та Микола разом із батьком Віталієм . Особистий архів Дар’ї Скидан
Підтримує те, що ми разом. Що ми залишилися разом, пережили дуже складні моменти Дар’я Скидан
Родина Скидан на прогулянках у Запоріжжі після переїзду. Особистий архів Дар’ї Скидан
Поступово життя стало спокійним: діти адаптувались до нового місця, самі ходили у парк та магазин, дорослі — знову зустрічались із друзями та ходили в гості:
"Ми звикли, до цього місця. Ми там навіть з друзями почали збиратись, якісь маленькі свята проводити, запрошували до нас в гості. Ну, якось облаштовувалися, звикали. До того, що в нас уже рідного дому не має, що ми будемо тут".
Єва та Микола Скидан на новорічних святкуваннях у Запоріжжі після переїзду. Особистий архів Дар’ї Скидан
«Дім ніколи ми не забудемо… Нам хочеться повернутися. Хоч ми знаємо, що будинок зруйнований, що повертатися поки що нікуди. Тому ми прийняли, що Запоріжжя — наше». Дар’я Скидан
2024: "Морально, чесно, тримаєшся лише заради дітей"
Єва та Микола Скидан. Суспільне Запоріжжя
2024 рік для родини Скидан став переломним. Удруге сім'я змушена була шукати нову домівку, а вже за два місяці — лікувати поранення. І усе це внаслідок російських обстрілів Запоріжжя.
11 жовтня 2024 року російські війська обстріляли Запоріжжя — снаряд влучив поряд з будинком, де проживала родина Скидан:
"Вискочили" вікна здебільшого. Але це було дуже… глибоко вночі, будемо казати так. Всі спали, тривоги ми не чули. І дуже діти злякалися. Діти були навчені, що якщо що — брати подушку, плед і бігти в коридор або в ванну. Тоді вони… пережили дуже великий переляк. Я кричала: "У ванну, у ванну!" Тому що боялася, що ще будуть прильоти. Єва, звісно, дуже плакала. Коля більш спокійніше це все переносив".
Дар’я Скидан на фоні багатоповерхівки, де родина жила у момент російського обстрілу восени 2024 року. Суспільне Запоріжжя
Одразу після цього родина знову шукати дім і знову знайшла його у Запоріжжі:
"Ми збиралися дуже швидко. Ми навіть не складали речі, а просто в мішки скидували. Тому що хотіли якнайшвидше звідси поїхати і переселились у інший район міста. Там більш спокійніше, тихіше. Допомагали рідні, друзі приїжджали. Знали, яка в мене ситуація. Морально, чесно, тримаєшся лише заради дітей".
Момент обжиття нової оселі співпав з відпусткою Віталія. Родина вперше за довгий час змогла насолодитися спільним часом. Щоби не втрачати безцінні хвилини, сім'я вирішила разом поїхати за технікою, котру вдалось вивезти з Оріхова:
"Ми як зняли квартиру, то там не було пральної машини. А наша, яку ми змогли з Оріхова вивезти, була у брата чоловіка, тож ми їхали її забирати. Як давно я чоловіка не бачила, і діти також, то попросила поїхати з нами, разом. Щоб побути разом".
Дар’я Скидан на місці, куди влучила російська авіабомба у грудні 2024 року. Суспільне Запоріжжя
Увечері 6 грудня 2024 року, у День Святого Миколая, родина Скидан їхала за пральною машиною. На перехресті саме загорівся червоний сигнал світлофора, тож Дар'я зупинила автівку — і у цей момент російська авіабомба влучила за декілька метрів від них:
".. Мене Віталя розтормошив, і я почала розуміти, що машина палає. Я відстібнула себе, і вилізла через вікно. Вікон в машині не було вже. У мене дуже дзвеніло в ухах від вибуху. Я почала дивитися, де мої діти. Була дуже велика паніка, що з ними".
Перехрестя, кули влучила російська авіабомба 6 грудня 2024 року в Запоріжжі. Саме тут, на червоний сигнал світлофора, зупинилась Дар’я. Суспільне Запоріжжя
Мати витягла дітей з автівки:
"Єва дуже плакала, я сказала бігти подалі. Потім заглянула до чоловіка, він вже перебрався на водійське сидіння, я його викинула з машини. Настільки в мене чи адреналін був чи шок. За нами дуже багато автівок горіло. Дуже багато! Вони палали вже повністю".
Поранений Микола на місці російського обстрілу. ЗОВА
Чотирирічна Єва та 11-річний Микола у лікарні Запоріжжя після обстрілу. Особистий архів Дар’ї Скидан
Віталій дістав поранення — йому ампутувало частину ноги, тож чоловік не міг самостійно відійти від палаючої автівки:
"Ми встигли вибратись, а чоловік каже: у мене щось з ногами, я не можу підвестися. Тоді я побачила, що в нього… Уух. В нього немає ступні. Вона на тканині, на одежі тягнеться за ним. Він на четвереньках, будемо так казати. Підбіг якийсь чоловік, каже мені: "Бери дітей і тікай подалі звідси". А я кажу: "Я чоловіка не брошу". Він допоміг мені його відтягнути. Чоловік лежав на дорозі, і кричав дуже. Йому дуже було боляче. Потім хтось приніс ремень, ми йому зафіксували ногу. Волонтери наклали йому турнікет. Діти сиділи під деревиною, плакали. Єва дуже плакала".
Протез Віталія. Суспільне Запоріжжя
Дітей госпіталізували до лікарні, Дар'я була разом з ними, Віталія ж — відправили до Львова. Родина знову роз'єдналася:
"Я усвідомила, що сталося, вже коли ми були у дитячій обласній. І коли я брату його казала, що Віталі відірвало ногу, тоді я здалася. Я усвідомила, що назад немає дороги. Що це насправді відбувається".
Дар’я дивиться на кадри російського обстрілу по Запоріжжю в грудні 2026 року, в епіцентрі якого опинилась її родина. Суспільне Запоріжжя
2025: "Ми пережили. Ми залишились всі живі"
Віталій тримає донечку Єву за руку. Суспільне Запоріжжя
Віталій Скидан пережив не одну операцію, аби відновитися після поранення. На одній нозі був складний перелом, на іншій — ампутація. Діти ж проживали події кожен по своєму:
"Єва, так як маленька, в неї це швидко… вона всім розповідала. В неї це було місяць-два на вустах, вона всім розповідала: знає кого, не знає, в лікарні, в палатах. Розповідала, що з нею трапилося. А от Микола… Він взагалі не хоче чути, не хоче повторювати. Він трішки замкнувся в собі. Він ще не пережив те, що з нами відбулося".
Микола вчить уроки. Суспільне Запоріжжя
Маленька Єва малює. Суспільне Запоріжжя
Нині родина Скидан залишається у Запоріжжі. Головне — разом:
"Триматися. Триматися разом. Не залишати. Не залишати ні друзів, нікого. Підтримка дуже важлива. Родини, друзів, всіх. Це дуже важливо. воно допомагає пережити".
Подружжя Віталія та Дар’ї Скидан. Суспільне Запоріжжя
Микола та Єва у квартирі, куди переїхали після російського обстрілу восени 2024 року. Суспільне Запоріжжя"Дуже тяжко згадувати. Але ми пережили. Ми залишились всі живі. Тому що тут було дуже багато загиблих, а ми пережили. Ми залишились. Ми залишаємося разом, нам це легше переносить, адаптуватися, далі жити. Я не знаю… Чи змогла б я ще таке пережити…"
Родина Скидан разом п’є чай у новій квартирі, де знайшли прихисток після обстрілу восени 2024 року. Суспільне Запоріжжя
