Від перших розборів завалів після ракетних ударів до понад 1200 відновлених об’єктів – запорізький осередок добровольчого будівельного батальйону «Добробат» уже понад чотири роки допомагає місту та громадам області долати наслідки війни.
Сьогодні волонтери організації виїжджають на місця обстрілів, закривають пошкоджені будинки та долучаються до відновлення соціальної інфраструктури.
Про те, як виникла команда однодумців, хто сьогодні допомагає відбудовувати Запоріжжя та з якими викликами стикаються волонтери під час своєї роботи, в інтерв’ю «Першому Запорізькому» розповів керівник запорізького осередку «Добробату» Андрій Разін.
Команда руху виросла з взаємодопомоги після обстрілів
– Розкажіть, як з’явився запорізький осередок Добробату?
– Я був знайомий із засновниками та керівниками «Добробату» ще з часів навчання в Київській школі державного управління. Двоє з її керівників на початку повномасштабного вторгнення організували рух «Добробат».
Спершу «Добробат» працював на Київщині, допомагаючи відновлювати деокуповані Бучу та Ірпінь. Згодом до руху долучилися Чернігівщина, Харківщина, майже одночасно – Миколаїв і Херсон. Пізніше осередок з’явився і в Одесі. Наш запорізький осередок також допомагає Дніпру, Кривому Рогу та Кам’янському, якщо там виникає потреба.
Керівник запорізького осередку «Добробату» Андрій Разін.
Фото: Відбудова. Запоріжжя
Ідея створити «Добробат» у Запоріжжі з’явилася восени 2022 року. Тоді місто почали масовано обстрілювати ракетами С-300, і воно виявилося неготовим до таких масштабів руйнувань. Зараз усі процеси вже відпрацьовані: кожен знає, що і в якій послідовності потрібно робити. А тоді був справжній хаос. Стало зрозуміло, що цю роботу потрібно систематизувати та організувати в межах волонтерського руху. Ми вивчали досвід інших міст і паралельно набували власного.
Поштовхом для мене став ракетний удар по житловому будинку на проспекті Соборному 6 жовтня 2022 року. Тоді я зв’язався з колегами в Києві й запропонував створити такий рух у Запоріжжі. А вже за кілька днів ракети влучили в мій автосалон. Тоді відгукнулися люди – багато з них я раніше навіть не знав. Вони просто прийшли допомагати розбирати завали. І з багатьма з тих волонтерів ми досі працюємо разом – уже п’ятий рік поспіль.
– Якою була ваша перша поїздка на відбудову?
– У Запоріжжі перший офіційний виїзд «Добробату» як окремого осередку відбувся 25 жовтня 2022 року. Тоді ми поїхали допомагати відновлювати Хортицьку національну академію. Спочатку розбирали завали та вивозили будівельне сміття, а згодом, за підтримки наших іноземних партнерів, долучилися й до подальших відновлювальних робіт.
Зокрема, замінили понад 150 вікон. Також відремонтували кілька кабінетів, щоб адміністративний персонал міг хоча б частково повернутися до роботи в офлайн-форматі та виконувати свої обов’язки на місці. А далі, як то кажуть, процес пішов – почали розвиватися.
– Хто були ті перші люди, які пішли з вами на розбір завалів?
– Це майже той самий кістяк команди, який працює з нами й зараз. Ці люди виїжджають на місця прильотів і долучаються до відновлення пошкоджених будинків та квартир.
Зараз наша постійна команда налічує 11 людей. Але є й ті, хто займається власним бізнесом і відривається від своїх справ, коли місто стикається з черговим викликом. Якщо стається приліт, вони залишають роботу, приїжджають, переодягаються і допомагають.
До складу «Добробату» входять волонтери різного віку та професій, яких об’єднало бажання допомагати людям.
Серед наших волонтерів є люди різного віку та професій. Наприклад, одному з них уже 75 років, але він досі активно працює разом із нами. Є жінки, є військові, які після поранень повернулися до цивільного життя й також допомагають.
Один із наших волонтерів пішов до війська під час боїв за Роботине, коли тривав великий контрнаступ. Тоді йому виповнилося лише 18 років, і він дуже хотів служити. На фронті отримав важке поранення та втратив кінцівку. Після протезування майже рік проходив реабілітацію, а зараз, коли має можливість, долучається до нашої роботи.
Понад 1200 об’єктів відновлено силами волонтерів запорізького осередку Добробату
– Як виглядає типовий день добровольця «Добробату»? Скільки часу люди зазвичай приділяють роботі на об’єктах, враховуючи, що багато хто поєднує волонтерство з основною роботою? І чи трапляється, що доводиться виїжджати на роботи пізно ввечері або навіть уночі?
– По-різному. Нещодавно, після влучання в Олександрівському районі, наші волонтери працювали майже до пів на другу ночі. На початку червня допомагали комунальним службам у Шевченківському районі – там теж було велике лихо, тож працювали майже до опівночі.
Усе залежить від ситуації. Коли є потреба в нашій допомозі, ми долучаємося до ліквідації наслідків разом із службами, з якими постійно співпрацюємо: ДСНС, «Коброю», «Запоріжсервісом». Виїжджаємо на місце, розподіляємо завдання та виконуємо необхідні роботи. Робимо все, щоб після такого лиха наші мешканці могли більш-менш комфортно почуватися у своїх домівках.
Після кожного влучання команда розподіляє завдання та спільно виконує найнеобхідніші роботи.
– Яку попередню підготовку проходять волонтери?
– Ми вже неодноразово проходили навчання в центрах ДСНС і отримували відповідні сертифікати. Це необхідно, щоб люди розуміли, як діяти після влучання, адже в таких ситуаціях необережні дії можуть зашкодити як їм самим, так і тим, хто перебуває поруч.
Якщо до нас долучається новий волонтер, його ніхто одразу не залучає до найскладніших робіт. Спочатку він перебуває в умовному «тилу» та допомагає тим, хто працює попереду. А вже з часом, коли набуває досвіду й краще розуміє всі процеси, може працювати безпосередньо в авангарді.
– Скільки вже об’єктів вам вдалося відновити з початку роботи осередку?
– Об’єкти бувають різні. Це і приватні будинки, і багатоквартирні житлові будинки, а також об’єкти інфраструктури – лікарні, амбулаторії, школи, дошкільні заклади та вищі навчальні заклади.
Якщо говорити про загальну статистику, то таких об’єктів, на яких ми працювали, вже понад 1200.
Одразу після завершення аварійно-рятувальних робіт команда приступає до першочергового відновлення пошкоджених будівель.
– Чого найбільше не вистачає у відбудові зараз?
– Найбільше не вистачає людей. Багато хто пішов до війська, хтось виїхав за кордон. На жаль, декого вже немає серед живих. Хтось загинув під час обстрілів, хтось – на фронті, хтось вважається зниклим безвісти.
Хотілося б більше залучати молодь. Наш основний кістяк – це вже досить зрілі люди з великим досвідом. А от молодих волонтерів нам справді не вистачає.
«Навіть після закінчення війни ми не плануємо зупинятися»
– Наскільки важко знаходити нові партнерства та зв’язки для відбудови?
– У нас кожен займається своїм напрямом роботи. У Києві є окремий відділ, який відповідає за співпрацю з іноземними партнерами. Тому робота з кожним партнером відбувається за певною процедурою.
Не можу сказати, що знаходити партнерів дуже складно, але є чимало бюрократичних процесів і погоджень, які потрібно пройти. Буває, що домовленості вже досягнуті, але за цей час змінюється ситуація. Наприклад, можемо кілька місяців планувати роботи в Кушугумській чи Долинській громаді, а потім через зміну військової обстановки реалізувати ці плани стає майже неможливо або недоцільно.
Ми багато працювали в Кушугумській громаді. На жаль, деяких будинків та об’єктів, які ми допомагали відновлювати, сьогодні вже не існує через нові обстріли. Так само працювали й у Новомиколаївській громаді. Насправді перелік громад і об’єктів, де ми допомагали, дуже великий.
– Наскільки емоційно важко працювати на місцях влучань?
– В емоційному плані, можливо, вже є певна професійна деформація. Кожен приліт – різний. Але найбільше мотивує те, заради чого ми працюємо. Коли наприкінці люди виходять і щиро дякують за допомогу — це і є, мабуть, наша головна винагорода. Її важко оцінити.
Я не можу виділити якусь одну історію, яка запам’яталася найбільше, тому що кожна з них по-своєму особлива.
– Чи були у вас думки зупинитись і покинути справу?
– Ні. Наша команда вже настільки емоційно залучені в цю справу, що навіть після закінчення війни ми не плануємо зупинятися.
Ми продовжимо займатися відновленням і відбудовою. Все-таки ми добровольчий будівельний батальйон, а основа нашої команди – це люди з досвідом у будівельній сфері.
Тому в нас багато фахівців, і саме завдяки їм ми й можемо займатися цією діяльністю.
Волонтери продовжують працювати заради того, щоб у постраждалих родин якнайшвидше з’явилася можливість повернутися до звичного життя.
– Ви згадували, що зараз відчувається брак людей у волонтерському русі й хотілося б бачити більше молоді серед добровольців. Що б ви хотіли сказати молодим людям, які, можливо, ще лише замислюються над тим, щоб долучитися до волонтерства?
– Насамперед я б порадив зайти на наш сайт і подивитися, що ми робимо. Причому не лише в Запоріжжі – там можна побачити загалом, хто ми, чим займаємося.
Люди побачать не тільки нашу роботу, а й реакцію тих, кому ми допомагаємо. Побачать цю щиру вдячність. А далі все залежить від самої людини.
Так, багато хто вже втомився від війни, і кожен по-своєму ставиться до того, що відбувається. Я нікого не хочу критикувати – це особистий вибір кожного. Але війна триває, і вільні руки потрібні завжди.
Крім того, у нас дуже дружня команда. І, як показує досвід, люди, які до нас приходять, зазвичай залишаються надовго.
Більше про шлях керівника запорізького осередку «Добробату» Андрія Разіна – від підприємця до координатора волонтерської команди з відбудови – читайте в окремому матеріалі «Першого Запорізького».
Текст – Олександр Носок
Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.
